Попри традиційно чисельну кількість етапів Гран-прі IAAF, етапів престижної "Золотої ліги", головним мірилом для ліку курчат восени в легкій атлетиці став Пекін-2008. За цим підрахунком українська збірна провела сезон неймовірно вдало.
Складно пригадати, коли востаннє наша команда могла похвалитися таким чудовим здобутком: п'ять олімпійських медалей, серед яких "золото" семиборки Наталки Добринської, "срібло" на дистанції 1500 м Ірини Ліщинської та три "бронзи" (від іще однієї бігунки на тій самій "півторашці" Наталки Тобіас, дискоболки Олени Антонової та стрибуна із жердиною Дениса Юрченка). Також варто зазначити, що в Пекіні-2008 українці пробилися до фіналів в 11 видах, отже, майже кожен другий старт наших атлетів завершувався медаллю.
Такий урожай одразу перекреслює не вельми приємні спогади про останній чемпіонат світу в Осаці 2007 року та світову першість у закритому приміщенні у Валенсії цьогоріч. З обох турнірів українська збірна повернулася лише з двома нагородами - "сріблом" і "бронзою". Може, наші наставники просто намагалися приховати від суперників головні козирі команди перед Пекіном-2008? Зрештою, нагороди здобували саме ті атлети, на яких навряд робили основні ставки, принаймні вболівальники.
Легкоатлетичні сюрпризи
Звісно, головним відкриттям сезону стала семиборка Наталія Добринська, яка, здається, у Пекіні-2008 вразила своєю
 |
| Ірина Ліщинська |
"Звичайно, найбільше в цьому сезоні, зокрема в Пекіні, подивувала олімпійська чемпіонка із семиборства Наталя Добринська, - розповів "Газеті" головний тренер збірної України з легкої атлетики Валерій Олександров. - Іще перед Олімпіадою ми сподівалися, що їй удасться добре виступити в Пекіні. Однак, за нашими прогнозами, Наталка могла претендувати на місця від третього по шосте. Натомість на Іграх, коли Добринська вже зі стартів у перших видах почала демонструвати особисті рекорди, стало зрозуміло, що ми таки недооцінили рівень її готовності і третя сходинка - це не межа для неї".
Зрештою, подивувала не лише Добринська, адже, мабуть, найочікуванішою стала лише нагорода Ірини Ліщинської, яка вже давно є фавориткою на своїй дистанції, свідченням чого було і друге місце в Осаці-2007. Натомість хто очікував третього місця від молодої Наталки Тобіас, яка на тому ж таки чемпіонаті світу в Японії була лише 11-ю?! У Пекіні-2008 українські дівчата показали, що "синьо-жовті" є грозою для африканців на 1500 м не лише в чоловічих забігах.
Попри те, що й Денис Юрченко, й Олена Антонова є справжніми ветеранами української збірної, мабуть, мало хто вірив, що виступ на останній Олімпіаді зможе стати вершиною їхніх здобутків за кар'єру - надто вже нестабільно вони виступали на міжнародних стартах. Попри хороший потенціал, на найвизначніших стартах завжди чогось не вистачало для успіху - то нерви здавали, то фізична форма була не найкращою. І лише в Пекіні нарешті всі передумови для вдалого виступу склалися, як кубик-рубик. Це при тому, що Юрченко виступав із незначним ушкодженням.
Дорогу молодим
 |
| Денис Юрченко |
"Насправді для досягнення такого результату у цьому сезоні ми не вигадували нічого особливого й революційного, - говорить тренер "синьо-жовтих". - Серед новинок підготовки - хіба що тісніша співпраця з науковцями. Зокрема, було створено спеціальну наукову групу, яка підтримувала нашу збірну, давала певні рекомендації. Але насправді це лише 5-10 відсотків результату. Хоча, звісно, і це непогано. На мій погляд, головна причина успіху української збірної в Пекіні - це багаторічна праця над створенням гідного резерву. Ще перед Олімпіадою я говорив, що ми маємо хорошу й дуже перспективну молодь".
До речі, пан Олександров, імовірно, - один із небагатьох головних наставників збірних справді може пишатися потужним молодим поколінням, яке вдається виховувати, попри всі проблеми, що нині є в українській легкій атлетиці. Адже не варто забувати, що успіху на Олімпіаді передував не менш вдалий виступ українських юніорів на чемпіонаті світу серед своїх однолітків у Польщі. З Бидгощі наша команда повернулася з двома золотими медалями - Віри Ребрик у метанні списа (нагадаємо, Віра встановила новий світовий рекорд для юніорів) і стрибуна у висоту Богдана Бондаренка, - "сріблом" у жіночій естафеті 4х400 і "бронзою" дискобола Микити Нестренка.
Понад те, Віра Ребрик навіть потрапила до олімпійської збірної. На жаль, у Пекіні-2008 спортсменка з Ялти не змогла повторити свої рекордні 63,01 м. Звісно, такий результат не дозволив би Вірі боротися за нагороди, але потрапляння до фіналу було б гарантованим і там із 63-ма метрами вона не була б на останніх ролях. Та в будь-якому разі 19-річна спортсменка здобула олімпійський досвід, що може стати одним із чинників успіху вже в Лондоні-2012.
Про ложку дьогтю
Безперечно, там, де є приємні несподіванки, знаходиться і місце для розчарування. Однозначно, найтемнішою плямою цього сезону став допінговий скандал, пов'язаний із Людмилою Блонською. Втім це тема для окремої розмови. А от іншим невиправданим сподіванням є, мабуть, виступ українських висотниць, адже й Віта Паламар, яка з національним рекордом 2,01 м стала третьою у Валенсії-2008, і Віта Стьопіна могли боротися за нагороди. Серед обов'язкових претендентів на олімпійські медалі були й бігуни на дистанції 110 м із бар'єрами Сергій Демидюк і на 1500-метрівці Іван Гешко. Так, цього сезону Сергій навіть ставав срібним призером етапу "Золотої ліги" в Римі. Ну, а Гешко зробив собі ім'я у світовій легкій атлетиці ще задовго до Олімпіади. Проте ні один, ані другий, попри те, що поїхали в Китай, так і не змогли виступити на Іграх. В обох випадках на перешкоді стали травми.
"Сергій Демидюк досі лікується, щоправда, нині перебуває на завершальній стадії реабілітації, - розповів про стан здоров'я цих атлетів Валерій Олексанров. - А Іван Гешко їхав на Олімпіаду з незалікованою травмою. Він мав вибір: або продовжити лікування та пропустити Пекін-2008, або ж тренуватися й поїхати на Ігри. Обрав другий варіант і тільки погіршив ситуацію. Пошкодження ноги та спини загострилися, тож тепер Гешка очікує доволі важкий і тривалий період лікування та відновлення".
Приціл на Лондон-2012
Що ж, тепер українські легкоатлети з'являться на змаганнях аж навесні наступного року, коли розпочнеться сезон змагань у закритому приміщенні. Тож березень 2009 року відкриє новий відлік часу до вже наступних Ігор - Лондона-2012. Як переконує головний тренер української збірної, вже нині готується непоганий резерв і для поїздки в Туманний Альбіон, однак...
"Іще за рік до Пекіна заявив, що не даватиму жодних інтерв'ю та коментарів. Таке рішення спричинив не острах перед прогнозами, - говорить пан Олександров. - Тоді стало відомо, що Україна разом із Польщею прийматиме Євро-2012. Так, розумію, це - успіх для країни, проведення футбольного форуму прагнуть і чиновники, й уболівальники. Але водночас усвідомлюю, що впродовж років, які залишаються до старту Євро-2012, усі державні ресурси спрямовуватимуть лише на підготовку до чемпіонату. Про інші ж види спорту, про їх підтримку, відновлення та реконструкцію легкоатлетичних стадіонів не йтиметься, попри те, що 2012 року на нас чекають Ігри в Лондоні".
