Нещодавно у Києві відбувся перший півмарафон - забіг на дистанцію 21 км без жодних вікових обмежень. Разом з усіма охочими, участь у забігові вулицями столиці взяв рекордсмен України з марафонського бігу Дмитро Барановський. Він розповів "Чемпіону", яку мету переслідував на столичному старті, поділився планами на найближче майбутнє та розповів про наші олімпійські перспективи.
- Дмитре, попри статус фаворита Київського півмарафону, на дистанції 5 км ти фінішував другим (змагання провели у трьох видах програми: власне, півмарафон (21 км), "Банківська п'ятірка" (5 км) і дитячий забіг (500 м)).
- Нічого страшного! Я не їхав сюди за призовими, з першочерговою метою перемогти. Мене запросили організатори, щоб я власним прикладом показав усім людям, що ми - одна велика сім'я, незалежно від того, професіонал ти чи аматор. Дехто вважає, що професіональні марафонці - це якісь інопланетяни абощо. Але, їдучи на Київський півмарафон, я хотів розвіяти ці міфи. Ми такі ж самі люди, як і всі. І мені дуже приємно бігти поруч із працівниками офісів, домогосподарками, публічними та не публічними людьми, фізкультурниками та тими ж таки професіоналами. На подібних змаганнях не може бути ніяких обмежень, спорт доступний для кожного, хто хоче бути здоровим.
- Мета виправдала себе?
- Я задоволений атмосферою, яка тут панувала. Я давненько у Києві не бачив такого високого рівня організації! Півмарафон був оснащений усім необхідним: туалетами, душовими кабінками, пунктами харчування. Маю надію, що у нас нарешті з'явилися змагання з марафонського бігу, на кшталт закордонних аналогів. Звичайно, Києву ще далеко до Берлінського марафону та решти престижних етапів, де на забіг виходять до 10 тисяч людей. Але ми на вірному шляху. Цього року на півмарафоні виступило близько півтисячі людей, і це вже можна вважати нашою маленькою перемогою. Минулого року було менше людей, тож тенденція до покращення є. У планах організаторів зареєструвати Київський півмарафон у європейському календарі, щоб люди з усіх країн приїздили до нас. Адже Київ - це дуже красиве місто, тут гостям буде на що подивитися.
- Які у тебе плани найближче майбутнє, стосовно твоєї професіональної кар'єри?
- Досить тривалий період часу я відпочивав. Зараз приступив до тренувань, і на початку червня планую виступити на Кубку України у Ялті, також на нетрадиційній для себе дистанції 5 км. Потім ще десь буду стартувати, але всі ці змагання - лише етап підготовки до осінніх марафонів. Восени ми змагатимемося за олімпійські ліцензії, потрібно на марафонах виконати норматив.
- Ти моніториш процес кадрової ротації у світі марафонського бігу? Хто новий з'явився, хто завершив кар'єру...
- У нашому виді так багато сильних легкоатлетів, що на зміну одним дуже швидко приходять інші. Я мав нагоду три місяці жити та тренуватися у кенійському високогір'ї, і зрозумів, чому так відбувається. Там, а також у Танзанії та Ефіопії, марафонський біг - це культовий вид спорту! Уявіть собі: прокидаєшся о 5-ій ранку, дивишся у вікно - а там уже біжить група зі ста чоловік, і всі приблизно одного високого рівня майстерності. О 10-ій ранку - інша група зі ста чоловік, увечері - ще одна... І коли бачиш таку армаду професіональних марафонщиків, тобі стає зрозумілим, що африканська школа надто багата на таланти, щоб чекати від них "слабинки". Кенія, Ефіопія та Танзанія - це кузня чемпіонів! Конвеєр з підготовки марафонських чемпіонів, який не зупинити.
- Тобто, розраховувати на олімпійські медалі мають підґрунтя лише африканці?
- Ні, Олімпіада - це зовсім інше. Слава Богу, тут честь однієї країни мають право захищати лише по три бігуни. За таких обставин, сильні марафонські держави переставлятимуть 10-15 спортсменів. Шанси на вдалий виступ є. Інша справа - як ми підготуємося до Олімпіади у Лондоні... Річ у тім, що ті медалі, які здобули українські легкоатлети на Олімпіаді у Пекіні - здобуті швидше всупереч, а не завдяки. Ніхто від наших легкоатлетів не очікував цих медалей, а вони є! Можливо, і наступного року пощастить.
- У порівнянні з попереднім олімпійським циклом, ситуації з фінансуванням збірної не покращилася?
- Покращилася. Але я можу зі стовідсотковою впевненістю сказати: цього фінансування недостатньо навіть для того, щоб вимагати від українського легкоатлета потрапити у "десятку" - це стосовно мого виду. Ми не маємо навіть чверті того, що мають росіяни й американці. Але такі реалії - що поробиш... Напевне, люди на керівних посадах щось роблять, намагаються знаходити гроші, але спортсменам від того не легше. Своєю чергою, все, що залежить від спортсменів, ми виконуємо. До Лондона "туристами" ніхто не їхатиме, будемо боротися за високі місця, а там - як карта ляже.
