Олена Савіна: "Баскетбол для мене - наркотик, а життєвий пріоритет - родина"
Це досягнення стало можливим багато в чому завдяки блискучій грі Олени Савіної, для якої титул MVP сезону - 2007/2008 може стати останнім на рідній землі... Про підсумки першості й перспективи своєї кар'єри форвард розповіла кореспондентові "СЕ" Максу Сергєєву.
- Я вже вісім років у цій команді, - почала Олена, - усяке траплялося, але ми завжди прагнули до перемоги, і винятків не було. На жаль, але з 2001 року, коли ТІМ-СКУФ востаннє ставав чемпіоном, нам постійно чогось бракувало, для повторення того успіху. Десь позначалася втома, десь не дотягували за рівнем зарядженості, досить часто мінявся склад... Цього разу до колективу вперше влилися легіонери й це, безперечно, допомогло, щоправда суперечок теж вистачало...
- Між українками й іноземками?
- Так. Таке трапляється, коли йдеться про різні школи баскетболу. Американки звикли до захисту без підстраховки, коли мало не все залежить лише від тебе самої. Це стало головною проблемою, яку довелося вирішувати. Але у підсумку легіонерки адаптувалися і їм навіть подобалося те, що доводилося робити. Мова винятково про баскетбол, тому що дівчатам навряд чи вдалося звикнути до нашого побуту, до того ж у команді практично ніхто не говорить англійською. Добре, що іноземки поставилися до багатьох речей з гумором: глузували з наших готелів, туалетів. Допомогло те, що колектив у нас гарний і новачків прийняли відразу, розуміючи, що ті приїхали допомогти. Я, приміром, нарешті змогла піти з п'ятого номера, тому що я не є центровим, але на цій позиції вимушено дію останні роки чотири.
- Досвід спілкування й ігор пліч-о-пліч із легіонерами, він позитивний?
- Упевнена, що не тільки для мене. Тим, хто збирається виїхати за кордон, з'явилася можливість зануритися в те середовище. А взагалі останній місяць у нас видався ой яким непростим: тут і міжнародних матчів вистачало і внутрішній чемпіонат... При цьому в Балтійській лізі ми провели жахливі зустрічі, які постаралися забути як страшний сон, і настрою нам це не додало. Головним сюрпризом для нас самих став виграш у четвертому матчі серії проти "Дніпра". Це вже схоже на традицію, що ТІМ-СКУФу, щоб прокинутися, потрібно починати програвати. От у такій ситуації ми починаємо показувати свій баскетбол. Дістали ж тоді суперника, поступаючи близько десяти очок, а тут помилка й Ляшкова робить перехоплення і забиває два очки: у той момент у мене мало не все життя перед очима пронеслася. А там і овертайм пішов: ті, хто на лаві сидів, мало не валідол пили. Загалом, видряпали матч, і до Дніпропетровська їхали з наміром не повертатися з пустими руками.
Певний дискомфорт доставляло суддівство. Не те, щоб нас "убивали", ні. Але в тих же єврокубках арбітри дають боротися, і там йде дуже жорстка боротьба, а приїжджаємо сюди і треба встигнути адаптуватися під місцевий арбітраж, де "свиститься" будь-який дотик.
- Ти згадала про закордон... Сама туди не збираєшся?
- Мені здається, що я трохи пересиділа тут. Хоча, з іншого боку, у мене вистачало своїх турбот, які вдалося вирішити протягом цього сезону. У нас із Мариною Ткаченко була домовленість, що ще один чемпіонат проведу в ТІМ-СКУФі й тепер я вільна.
- І куди тепер?
- Найімовірніше, до команди Євроліги, але буде це Франція, Іспанія чи Італія - ще не знаю: це питання має вирішитися у найближчі два тижні. Взагалі, на наших гравців є попит за кордоном і головне вчасно зробити свій вибір. Тут гарним прикладом може бути Олександра Горбунова, яка виїхала, будучи молодим гравцем, а зараз уже є дуже сильним, досвідченим виконавцем у розквіті сил.
- Наскільки забезпечені українські баскетболістки? Чи вистачає одного баскетболу для того, щоб забезпечити собі адекватний прожитковий мінімум?
- Ми не в Фінляндії чи Естонії, де гравці встигають ще на іншу роботу ходити. У нас інакше, а я є, скоріше, винятком із правил, тому що третій рік підробляю в рекламному агентстві. Це те, чим мені подобається займатися й те, на чому б я хотіла зупинитися після завершення кар'єри.
- Який взагалі розмір зарплат у жіночій вищій лізі на даний момент?
- Можу назвати лише коридор - від 500 до 5 000 умовних одиниць.
- Твій від'їзд до іноземного клубу відіб'ється якось на виступах за збірну?
- У жодному разі. Люблю Україну, що б вона не витворяла. Складно уявляю своє перебування в іншій державі, тому що зазвичай навіть кілька днів у чужій країні викликають у мене сильну ностальгію. Сподіваюся, мій хлопець не дасть мені там нудьгувати.
- Як ти оцінюєш процеси, які відбуваються з жіночим баскетболом в Україні?
- Якщо говорити про збірну, то багато хто не хоче до неї їхати. Завжди існує небезпека отримати травму, а в клубах цього не люблять. При тому, що в нас традиційно гарні шанси потрапити до фінальної частини чемпіонату Європи, там нам світить дуже мало. Відверто бракує досвіду міжнародних зустрічей навіть на рівні клубів, що є у прямих конкурентів. У підсумку для багатьох навіть тридцятирічних гравців будь-який міжнародний поєдинок стає одкровенням...
- Що робити?
- Почати з найменшого: зробити так, щоб коли збірна заїжджає на базу, дівчатам не доводилося підставляти тазки під стелю, яка протікає. Дати можливість тренуватися на нормальних баскетбольних щитах, а не двадцятирічних аналогах... Саме ставлення до збірної з боку держави має бути адекватним.
Далеко ходити не треба, досить подивитися на Росію. До речі, коли я виступала за молодіжну збірну, ми на всіх турнірах наших сусідів перегравали. А тепер дивлюся, у яких суперклубах виступають ті, хто не міг нас здолати, і не можу зрозуміти, як таке можливо?! Хтось пішов уперед, а хтось залишився на місці...
- Ну а що із внутрішньою першістю?
- Воно практично нікому не потрібна. Ще один сезон тут і мені б довелося шукати мило й мотузку, щоб повіситися. Цікавих гравців усе менше, тих хто їде, міняють виконавцями, які толком м'яч тримати не можуть. Жіночий баскетбол продовжує вмирати.
- Як його потрібно рятувати, на твій погляд?
- Популяризація. Про нього ж багато хто взагалі не знає. Недавно в готелі зустрілася із захисником БК "Київ" Маркусом Фейсоном, заговорили, так він був дуже здивований, довідавшись, що в Києві існує жіноча баскетбольна команда. На футбол же люди ходять? Виходить, є час та інтерес?! Необхідно тільки направити глядача.
- Не зважаючи на те, що ти збираєшся виїхати, про те, що залишається - переживаєш. Так що для тебе баскетбол?
- Наркотик, без якого дуже складно. Разом з тим, у життєвих пріоритетах він не на першому місці. Там домінує родина. Не хотілося б завершити кар'єру й після цього задовольнятися винятково заробленими грішми.
Макс Сергєєв, "Спорт Експрес" в Україні