Гравець БК Галичина Денис Тютюнник - вихованець львівського баскетболу. Свою кар’єру Денис провів виключно у Львові, але перебував у місцевому БК на другорядних ролях. Перед початком минулого сезону, коли "левів" залишили лідери, і клуб зробив ставку на молодь, Тютюнник вважався одним з лідерів колективу. Щоправда, свої корективи внесла травма хребта, і баскетболіст... завершив кар’єру. У тому сезоні він так і не зіграв.
Денис дарма часу не гаяв й відправився працювати на будівництво, де був помічником виконроба. Про професійний баскетбол не було й мови, та вже через рік після того пошкодження Тютюнник знайшов у собі сили повернутися у професійний спорт.
Дзвінок застав Дениса по дорозі на навчання - паралельно з грою у баскетбол він заочно навчається у "Львівській політехніці" на економіста й у Навчальному центрі імені Івана Боска (тут здобуває фах столяра).
- Як оціниш результати і гру Галичини у цьому сезоні (8 перемог, 2 поразки, - прим.)?
- На початку сезону всі дуже хвилювалися. Як формуватиметься команда, чи будемо грати. Хотілося якнайкраще виступити. До цього докладали максимум зусиль на тренуваннях. Як підсумок - хороша гра, відмінна згуртованість команди. Ми дружні не лише на майданчику, а й у роздягальні. Це грає одну із важливих ролей у результатах команди.
З іншої сторони можна сказати, що слабкий сам чемпіонат. Хоча, можливо, це ми такі сильні (сміється, - прим.).
- Яке завдання на сезон стоїть перед командою?
- Перед початком сезону стояло завдання потрапити у п’ятірку. Зараз - зайняти перші місця.
- Як ставишся до того, що в Україні два чемпіонати? Чи бачиш у цьому позитив?
- Сформувалося багато команд, і є велика потреба в українських гравцях. Для багатьох це можливість проявити себе. Однак, ліга само по собі стала слабшою.
- На твою думку, який чемпіонат сильніший: той, що організовує Федерація баскетболу чи Суперліга, так звана "Ліга Привату"?
- Мені б хотілося хвалити своє, але, здається, що у Федерації сильніший чемпіонат. Хоча, можу й помилятися.
- Ти виступав не в одній команді Галичини. Якщо порівнювати легіонерів, які цього року виступають у Львові з тими хлопцями, які раніше захищали кольори Галичини (Харріс, Мітчелл, Дайкс), хто сильніший?
- Думаю, що Ларрі Холл дуже хороший і досвідчений гравець. Свого часу він показував "ого-го" який рівень. Як гравець і людина, він відмінний. Порівнювати не буду - судити хлопців я не збираюся. Важливо те, що ми здобуваємо результат, а говорити, хто гірший, хто кращий, не моїх рук справа.
- Паралельно з грою у баскетбол ти ще здобуваєш освіту?
- Заочно навчаюся у "Львівській політехніці" на економіста, а стаціонарно - у Навчальному центрі імені Івана Боска, де здобуваю освіту столяра.
- Вдається поєднувати спорт і навчання?
- Головне - було б бажання. Не завжди виходить, але добре, що є задоволення від того, чим займаюся.
- Перед минулим сезоном ти завершив кар’єру через травму. Як вдалося повернутися у професійний спорт?
- Влітку мав можливість відновитися у Южному і неочікувано навіть для себе зумів повернутися у баскетбол. Зараз трохи відпочиваю (Денис через травму пропускає три матчі Суперліги, - прим.).
- Розкажи, як отримав травму, через яку довелося взяти паузу у кар’єрі.
- Проблема у тому, що я не вмію сачкувати, і багато перепрацьовую. Поступово напопичувалася проблема з хребтом. Чогось різкого не було.
- Наскільки важко було без баскетболу?
- У мене брат виступає за Галичину (Максим Тютюнник, - прим.), і я ходив на матчі. Так ще ніколи не вболівав за команду, як з трибун. Коли ти спостерігаєш за грою зі сторони, все по-іншому сприймається. Дивишся на баскетбол під іншим кутом. Коли повернувся назад, то вже по-іншому підтримував команду.
- Тоді ти пішов працювати на будівництво. Чому вибрав саме цю професію?
- Я за освітою першою вищою освітою проектант. На роботу мені допоміг влаштуватися друг. Там я працював помічником виконраба. Це робота на вулиці, доводилося кожного дня ходити на будівництво. Море нервів...
Я займався організаційною роботою, але сім на днів на тиждень - це важко психологічно. Там була важка специфіка роботи і навіть загроза для життя, тому згодом й звільнився.
- У чому основна різниця між роботою на будівництві та на баскетбольному майданчику?
- На майдачнику я вже 14 років, з самого дитинства. На початку також було важко, та коли набрався досвіду і фізичної витривалості, стало легше. На будівництві я потрапив в інше середовище. Там зовсім інший характер спілкування і відношення до людей. Це основна різниця.
- На будівництві знали, що ти баскетболіст?
- Я завжди стараюся менше говорити про себе, тому там лише дехто знав про це. Бувало, підходили й питали, чи справді професійно займався баскетболом.
- У фінансовому плані, якою роботою вигідніше займатися?
- Баскетболом, звичайно. Це вигідніше і по часу, і по задоволенні, яке мені приносить спорт. На будівництві я, звичайно, не роки пропрацював, а лише шість місяців. Це дуже малий термін.
- Не думав спробувати сил закордоном? Наприклад, гравець збірної України Пустозвонов переїхав у Румунію.
- То - Максим Пустозвонов, а це - я (сміється, - прим.).
- Може, маєте якісь пропозиції?
- (сміється, - прим.). Взагалі-то маю мрію поїхати за кордон, але потім ловлю себе на думці: а чого тобі тут бракує? Є колектив, є люди, які тебе розуміють, Львів, до якого ти звик. Закордон обвіяний блискучими блискітками, здається, що там добре і прекрасно, та всюди треба працювати. Хіба, заради пізнання нового хотілося б спробувати себе там.
- Більшість спортсменів чітко розмежовує політику та спорт: "спорт поза політикою" і всяке таке. Якусь свою чітку позицію стосовно подій в Україні маєш?
- Людське життя набагато дорожче, ніж інші матеріальні та нематеріальні цінності. Я б не хотів, щоб війна існувала взагалі. Впевнений, що будь-які конфлікти можна вирішувати іншими методами. Дуже-дуже прикро, що люди гинуть. Це жахливо. Бог нас вчить: "Любіть один одного, як самого себе", а решта неважливо. Ця війна вигідна двом-трьом людям, які маніпулюють такими людськими цінностями як патріотизм та любов до Батьківщини.
