Свою думку про перший з етапів у 2012 році, який відбувся в Оберхофі, висловилася п'ятиазова медалістка чемпіонатів світу Тетяна Водоп'янова.
- Тетяно, розглядаючи підсумки етапу в Оберхофі у комплексі, можна говорити про те, що збірна нарешті повертається на високий рівень?
- Поки що так сказати не можна. Це ще не ті результати, на які здатна наша команда. Може, десь не вистачило посмішки Фортуни. Та ж Віта Семеренко у мас-старті могла б відпрацювати "стійку" більш якісно. Але по Оберхофі у першу чергу хотілося б відзначити нашу молодь. Юля Джима - молодець, впоралася з тим завданням, яке їй поставили тренери, Артем Прима та Сергій Семенов теж виглядали на дуже високому рівні.
- Естафетні гонки завжди вважалися "коником" збірної України. Чому у цьому сезоні нам не вдається навіть наблизитися до п'єдесталу пошани?
- Більш грамотний аналіз подій можуть дати тільки тренери: чому так сталося, чого не вистачає хлопцям і дівчаткам... Я думаю, що причин, через які наші дівчата не піднімаються на п'єдестал - не одна, а комплекс. Можливо, є недоробки у психології, можливо, десь не вистачає прагнення йти до кінця, можливо, десь грає роль або самовпевненість, або навпаки - брак впевненості у собі. І цей психологічний момент потрібно обов'язково враховувати.
Мені здається, що все-таки перший етап нашої жіночої естафети має бігти хтось із сестер Семеренко. Судячи з перебігу гонки з масовим стартом, швидше, це може бути Віта. Я не стала б звинувачувати Олену Підгрушну, що вона не впоралася зі стрільбою. Олена - людина врівноважена, і мені здається, біатлоністка з її психологією має бігти на останньому етапі. Хоча це рішення, звичайно, приймати тренерам - їм ситуацію зсередини, безумовно, видно краще.
У хлопців теж поступово все налагоджується. Єдине - не вийшла стрільба лежачи в Артема Прими, але я не можу сказати, що Артем не вміє стріляти. Можливо, позначилася елементарна нестача досвіду у хлопця. Адже у цьому складі вперше біг естафету. А для естафети "зіграність" складу, у якому виступає команда, грає дуже велике значення.
Можливо, команді не вистачає психолога. Я можу говорити про це, тому що нам свого часу цього також дуже не вистачало. Ми також виступали індивідуально, кожен боровся за себе, але в естафеті ми були справжніми бійцями. Командний дух у цьому випадку дуже важливий. Мені здається, зараз він найбільш яскраво проявляється у росіян і у французькій команді. В цілому ж, наша команда цілком може боротися за призові місця та створювати конкуренцію тим же росіянам, німцям і решті збірним. Зараз у жодній збірній немає повноцінної та рівнозначною естафетної четвірки. Може, за винятком росіян, тому що у них лава запасних дуже довга, і вони можуть черпати звідти резерв.
- Справді, зараз багато говориться про те, що після відходу Нойнер Німеччина фактично залишається без естафети...
- Так! Адже раніше таке й уявити було неможливо! У чоловіків у Німеччині практично аналогічна проблема. Вони дуже болісно переживають зміну поколінь. Чомусь раніше здавалося, що тільки у нас, в Україні, зміна поколінь може проходити так непросто. А виявилося, що й інші, навіть найпотужніші біатлонні країни не застраховані від подібних проблем.
- Юлія Джима дебютувала у команді відразу з естафети. Наскільки психологічно це було складніше - стартувати в такій гонці?
- Ну це ми тільки у неї можемо запитати. Я думаю, що, звичайно, психологічно було складно. Але вона - молодець! Показала, що може змагатися та виступати на рівні. Звичайно, я не сумніваюся, що хвилювалася Юля дуже сильно: напевно, і вночі погано спала - це все мені добре знайоме. Коли свого часу в естафету до Цербе, Бєлової та Петрової - постійному кістяк команди - поставили Водоп'янову, було дуже непросто: весь час були думки тільки про те, як би не підвести...
- А те, що Юлі довелося бігти, не провівши жодного повноцінного тренування на трасі, сильно позначилося на результаті?
- Могло позначитися, оскільки вона не знала, де підйоми, де повороти, де вона може додати, де - трохи перевести дух. Якщо більш досвідчені дівчата знають трасу, як свої п'ять пальців, то вони можуть пройти її із закритими очима. І я думаю, що Джима цілком могла частину часу на трасі втратила саме тому.
- Наскільки взагалі страшний знаменитий оберхофський підйом?
- Ви знаєте, коли я виступала, конфігурація траси в Оберхофі була дещо іншою. Раніше там був страшний спуск. Для мене підйоми були не страшні - я більше боялася спуску. Мені взагалі подобалися затяжні підйоми - це була моя дистанція.
- А чи є якийсь рецепт для спортсмена, як налаштовуватися на підйоми? Тому що в Оберхофі наші спортсмени саме на підйомі втрачали досить багато часу.
- Мені здається, це виключно індивідуально. Але техніку підйому можна виробляти, тренувати. Крім того, багато що означає настрій - ти повинен викласти максимум. Траса для спортсмена повинна бути, як книга - ти її повинен читати. Потрібно не просто бігти як машина, а думати - де крапку поставити, де кому, а де знак оклику. Той же Андрій Дериземля, напевно, знає, де він може на пологому спуску трохи відновитися, а де навпаки - додати. Цим і відрізняється досвідчений спортсмен від новачка.
- На цьому етапі наші спортсмени показали ряд досить високих результатів в особистих гонках. Який з них став для Вас приємним сюрпризом?
- Коли я дивилася мас-старт на сайті IBU, і через Facebook зареєструвалася для коментарів на сайті, то після того, як Артем невдало провів першу лежачи, багато вболівальників почали лаяти його. На що я написала, що у цього хлопчика ще все попереду, і він ще себе покаже. Для нього сьогодні великий плюс, що він зумів потрапити у цей мас-старт. Це величезний досвід, незважаючи на те, що на ньому лежала відповідальність представляти команду у цій гонці. І він зібрався, і відпрацював стійку з двома нулями.
- У гонках з масовим стартом лідери після першого рубежу чомусь сповільнюються, і починають "збирати" за собою тих, хто промахнувся. Чому біатлоністи не прагнуть розвинути перевагу, або, принаймні, ускладнити завдання, змусити їх працювати з більшим напруженням сил?
- Мас-старт - дуже вимоглива до тактики гонка. Натовп вести за собою дуже складно. Крім того, спортсмен у таких випадках регулює темп, щоб впоратися на стрільбі.
- А це може бути наслідком тренерських тактичних настанов?
- Думаю, що ні. Принаймні, з нами ніхто про це не говорив. На трасі так - підганяють, ведуть за результатами, коректують... Але тактику ведення гонки повинен відчувати тільки сам спортсмен. Може він додати - додає, не може - йде у тому темпі, який йому зараз під силу.
- Тетяно, чого Ви очікуєте від наступних етапів? Подальшого поліпшення результатів нашої команди, або традиційного січневого спаду форми?
- Спад, який спостерігався у січні у минулі роки, обумовлений був графіком підведення команди до чемпіонату світу, і у певному сенсі був неминучий. Не може спортсмен тримати один і той же високий рівень протягом чотирьох місяців сезону. Всі плани підготовки розробляються тренерами перед сезоном, і потім рухаються вже за наміченим графіком. І вже зараз, з початку січня, команда може піти по плавному підйому форми аж до чемпіонату світу. До Рупольдінгу ще досить багато часу, щоб підійти до чемпіонату на піку готовності. Думаю, що і у хлопців, і у дівчат все буде добре.
