Бронзовий призер Олімпійських Ігор з боксу, один з лідерів "Українських отаманів" Олександр Гвоздик розповів "Чемпіону" про плани на найближче майбутнє, а також журналістську плутанину, перспективи в олімпійському боксі та прийдешній фінал Ліги WSB.
- Вітаємо тебе, Олександре! Після півфінальних поєдинків проти "Італійського грому", наша команда мала близько тижня відпустки. Як провів відпочинок?
- Повноцінним відпочинком це не назвеш, адже коли ти не буваєш вдома місяць - з'являється купа турбот. Я три дні не тренувався - напевне, це і був мій відпочинок. Приділив увагу навчанню (Олександр Гвоздік навчається у харківській юракадемії ім. Ярослава Мудрого – авт.), сімейним, побутовим справам. А вже потім приступив до легких тренувань. Так що відпочинком цей проміжок часу назвати складно. Це більше психологічне розвантаження.
- У фіналі, який відбудеться 10-11 травня у Казахстані, "Українські отамани" зустрінуться з командою "Астана арланс". Як охарактеризуєш цю команду?
- Команда - це команда, але я, звісно, не налаштовуюся на тих суперників, які боксують в інших вагових категоріях. Я налаштовуюся на тих хлопців, які боксують у вазі до 81 кг, і, залежно від цього, ми будуємо ту роботу на тренуваннях, яка нам потрібна.
- З ким з потенційних суперників ти хотів би зустрітися у фіналі?
- Мені немає різниці. Ні з ким з тих боксерів, які заявлені за "Астану", я жодного разу не зустрічався. Тому зводити якісь рахунки з кимось з них у мене бажання немає. Та й взагалі, як правило, у мене такого бажання ніколи не виникає. Найближчих імовірних суперників я знаю, але в ринзі ніколи з ними не зустрічався.
- Не можу не поставити тобі це запитання: яке рішення ти для себе прийняв на майбутнє - переходити у професіонали, чи залишитися на ще один олімпійський цикл?
- Говорити про Олімпіаду-2016 наразі не можу, тому що до неї ще дуже багато часу. Однозначно, на цей рік я залишаюся в аматорах, до осені. Влітку планую виступити на Універсіаді у Казані, а далі забігати не буду. Є пропозиції щодо переходу у профі, так само є пропозиції на наступний рік залишитися у Лізі WSB. Можливо, після фіналу WSB прийму якесь рішення, хоча не факт - швидше за все, вже після Універсіади.
- Якщо не секрет, які промоутерські компанії виходили на тебе з пропозиціями?
- Їх було не так вже й багато. Було дві пропозиції із США, а також одна пропозиція з України. Це поки що все.
- Не слідкуєш за перипетіями професійного боксу? Тебе не вабить перспектива стати тим боксером, який відправить на пенсію незламного чемпіона світу Бернарда Хопкінса?
- Мені взагалі не подобається, коли боксери здобувають славу, перемігши суперника, найкращі роки якого далеко позаду. Це як ті, котрі зараз б'ють Роя Джонса, або ж англійці, які били Майка Тайсона. А якщо чесно, то ми тут і так живемо боксом - його настільки багато, що я обмежуюся тільки переглядом певного боксерського сайту й офіційних результатів.
- Поєдинки на профі-ринзі свого недавнього колеги по збірній Тараса Шелестюка переглядав?
- Так, за успіхами Тараса я, звичайно, стежу. Користуючись нагодою, вітаю його з першими перемогами у професіоналах!
- Наскільки радикально змінився підхід до тренувань, у порівнянні з олімпійським боксом?
- Зміни істотні. Не знаю, як готуються інші команди Ліги WSB, але у нас змінилася вся система підготовки! Раніше були такі цикли: ми бігали, плавали, качалися, і вже під змагання виходили на бойовий рівень. А тут йде постійна робота на бойовому рівні. І це, на мій погляд, досить таки складно. Раніше було так: ми підкачалися, але стали повільнішими; потім ми цю силу перетворювали у динаміку. А тепер на це немає часу - завжди потрібно перебувати в бойовій готовності.
- Існує думка, що такої команди, яка у нас була на Олімпіаді у Лондоні, вже не буде. Як вважаєш, чи під силу у Ріо-де-Жанейро теперішній збірній, з Хитровим та Іщенком у складі, бодай наблизитися до ваших лондонських здобутків?
- Я не можу знати, хто буде через три роки у збірній. Однак те, що Паші Іщенку та Жені Хитрову під силу потрапити у призи на Олімпіаді, я можу сказати з упевненістю! Жені це було під силу й у Лондоні. А так... Мені важко говорити на цю тему, я не прогнозист. Тим паче, я не так добре знайомий з рештою нинішніх збірників.
- Були випадки, коли ти скаржився на те, що журналісти приписували тобі слова, яких ти не казав. Чи є в тебе певна неприязнь до представників ЗМІ?
- Ні, абсолютно немає. Як не крути, а ви завжди додаєте якісь свої штрихи, свої нотки. Я от був нещодавно у Вінниці, ми там садили дерева. Й у мене запитали, як вам саджати дерева, поділіться враженнями. Я відповів, що мені це звично. А написали, що я їду у Харків допомагати батькам садити картоплю (сміється - авт.). Насправді, мої батьки картоплі не садять. Я ж відповів зовсім інше - мовляв, я хлопець скромний, і якщо треба, то можу допомогти і картоплю садити.
Єдине, я не люблю багато говорити перед боями. Це навіть не забобони, я радше страхуюся. Навіщо говорити, що я там когось "вб'ю", якщо може бути варіант, що я цього суперника не зможу перемогти? Тому я намагаюся перед боями бути небагатослівним.
А так до журналістів у мене ніякої неприязні немає. Якщо слухати, що про тебе навколо говорять, то можна почути як хороше, так і не дуже. Зараз, окрім журналістів, є ще купа соціальних мереж, де можна про себе багато чого почитати... Якщо все це брати до уваги, то можна просто з’їхати з глузду.
- Яка твоя кінцева мета у боксі?
- Якби ви запитали рік тому, це була б однозначна відповідь - Олімпіада. А зараз... У мене немає визначеності. Я - оптиміст, і в будь-якій сфері, якій себе приділю, постараюся добитися максимуму. Тому, якщо це буде аматорський бокс, - стати олімпійським чемпіоном або чемпіоном світу. А якщо професійний - стати чемпіоном світу серед професіоналів.
