Описуючи цю гру, виникає дуже велика спокуса списати провальний перший тайм українців на банальну недооцінку суперника. Та чи варто так думати, якщо усі гравці української збірної, хоч і казали, що не знають суперників, але обіцяли віднестися до них з усією серйозністю? Так, можна не повірити їм, а можна замислитися їз якою зброєю команда Калитвинцева вийшла вигравати цю зустріч.
У передній ланці все було віддано на відкуп тріо Воронін-Шевченко-Селезньов, перші двоє з яких намагалися рухатися по всьому фронту атаки, постійно змінюючи фланги, а третій мав виконувати роль стовпа, що замикав би навіси та простріли партнерів. Півзахисне тріо постало у доволі незвичному вигляді. Ніби всі виконували ті самі функції, що і в рідних клубах, Гай грав опорника, Кулаков флангового хавбека-вінгера, а Ротань був зміщений трохи ліворуч і намагався грати дуже відтягнутого від воріт диспетчера. Разом же вони справляли враження, аналогічне іншій відомій трійці, з байки Крилова, принаймні злагодженість та ККД були десь такі самі. Якщо до цього додати, що Воронін весь рік перебуває у не дуже добрій формі, а на Шевченка помітно вплинули травми, яких він зазнав у цьому сезоні, то нема нічого дивного у майже повній відсутності в українців креативу протягом перших 45 хвилин.
Канадці, дарма, що команда більш, ніж посередня, це все відчули. І якщо перший гол можна віднести до напівкурйозних - десь П'ятову не пощастило, десь Джексон виконав все дуже вдало - то от друге взяття воріт голкіпера "Шахтаря" стало дуже законмірним. Провал у центрі поля, коли Сімпсон пройшов двох українців, котрі лише зобразили переслідування, і віддав врозріз на Хатчинсона був закономірно покараний гравцем ПСВ. А оскільки центрбеки прогавили у першому таймі не лише цей контрвипад, то замислитися у перерві Калитвинцеву було над чим.
І тренер збірної пішов ва-банк вже з перших хвилин другого тайму. Він повністю змінив весь півзахист та двох з трьох форвардів, залишивши на полі з футболістів атаки лише ювіляра Шевченка. Як показали подальші події, рішення із радикальним оновленням групи нападу спрацювало майже на 100%. "Майже", бо все ж пристрасті на полі було більше, ніж вміння, а гол Тимощука, котий зрівняв рахунок став наслідком везіння та індивідуальної майстерності гравця "Баварії". Та й дріботіли перед штрафним майданчиком суперника українців занадто вже часто. Так, зрозуміло, що навішувати вже не було на кого (Селезньов відверто провалив гру, все ж він дуже залежний від підтримки хавбеків футболіст), але ж це не привід намагатися ледве не завести м'яч у ворота Хіршфельда!
Втім, до цього був ще перший м'яч, коли трохи сумбурна на початку комбінація завершилася як треба. І хоч автором голу став Мілевський, але варто відзначити і Олійника з Алієвим, котрі підготували усе для удару Гусєва, після якого Мілевському залишалося лише добити м'яч у порожні ворота. У цей момент здалося, що Україна зможе доволі швидко дотиснути суперника, такий кураж був в гравців на початку тайму. Але хвилини минали, і гра заспокоювалася, залишаючи дивне враження вже від оновленого складу команди Калитвинцева.
З одного боку, бажання нікуди не зникло, а от з іншого - із майстерністю було не дуже. Ще й канадці, розуміючи, що перемога може втекти почали тягнути час. Робили вони це із допомогою пресингу, який хоч і не був з категорії "супер", але українцям все ж дошкуляв, час йшов і прийшов до 80-ї хвилини, коли стався той самий удар Тимощука. Після цього українці ще трохи поатакували, але більш за інерцією і реальних можливостей вирвати перемогу не мали.
Що ж ми маємо після цієї гри? Команда показала вміння відігравати фору, яку сама й надала супернику. Калитвинцев показав, що нібито вміє виправляти свої помилки зі складом. Є відчуття, що якби українська збірна грала в оптимальному складі 90 хвилин, то перемогла б у 2-3 м'ячі. Ніби не так вже мало. Але чи достатньо цього для того, щоб вважати гру не провальною? Спитайте у Шевченка чи Калитвинцева. А є ще Григорій Суркіс, обличчя якого по ходу першого тайму не залишало сумнівів у тому, що теперішньому в.о. головного тренера буде не так вже й легко позбутися своєї приставки. І ця нічия, можливо. стане фатальною для Калитвинцева, адже можливому програшу від Бразилії ніхто не здивувався би, а на фоні впевненої перемоги над Канадою, результат могли б й забути. Тепер, схоже, що пентакампеони стануть тим сами останнім індикатором, що й дасть відповідь на усі питання щодо майбутнього керманича збірної.
