Криза українського футболу: неправильна мотивація та лінощі футболістів?

Чемпіонат України з футболу протягом останніх двох років посідає 7-8 місце в загальноєвропейському рейтингу (таблиця коефіцієнтів УЕФА), піднявшись з 15 позиції, яку він займав у 2009/2010 сезоні. Бюджет передових українських клубів часто не поступається кошторису іменитих європейських грандів.

Так, за підрахунками журналу "Форбс" найдорожчим футбольним клубом на теренах України є донецький "Шахтар" вартістю 193 млн. доларів та з розміром бюджету на 2011/2012 сезон 93 млн. Друге місце посідає київське "Динамо" з показниками 85 та 60 млн. дол. відповідно. Не пасуть задніх дніпропетровський "Дніпро" та харківський "Металіст".

Успіхи українських клубів в Лізі Чемпіонів

З іншої сторони власне футбольні клуби поки що не можуть похвалитися досягненнями, які б відповідали розміру вкладених в них коштів. Найбільшим успіхом останніх років є виграш у 2009 році "Шахтарем" Кубку УЕФА (зараз Кубок Ліги Європи). Тріумф гірників – це взагалі унікальна спортивна подія незалежної Української Держави.

Значно гірші результати команди показують у Лізі чемпіонів. Ліга Чемпіонів – це значно престижніший, ніж Ліга Європи, турнір. Так, у сезоні 2009/2010 років київське "Динамо" зайняло останнє місце в групі з п’ятьма очками (один виграш і дві нічиї). "Шахтар" вибила з третього кваліфікаційного раунду румунська "Тімішоара". У 2010/2011 сезоні гірники з першого місця групи "H" виходять у плей-оф. Здолавши "Рому", команда не змогла пройти блаугранатікос – іспанського гранда "Барселону".

"Динамо" вилетіло в Лігу Європи, поступившись амстердамському "Аяксу" в четвертому кваліфікаційному раунді Ліги Чемпіонів. Аналогічно до 2009/2010, сезон 2011/2012 був повністю провалений: "Шахтар" зайняв останнє місце в групі, а "Динамо" з кваліфікації вибуло в Лігу Європи, де показало третій результат в групі "E".

В чому ж причина таких невдач?

Багато аналітиків вважають первнем усіх проблем у єврокубках слабкість внутрішнього чемпіонату. І це дійсно так. Рушієм прогресу завжди є конкуренція. Ця істина справедлива не тільки для спорту, але вона також актуальна й для економіки, політики та інших сфер життя. Таким чином, здавалося б, що невтішні виступи українських грандів у Лізі чемпіонів за великим рахунком відбуваються через неконтрольований зовнішній фактор – слабкий чемпіонат. Тобто, логічно мислимо далі, критика на адресу "Динамо" і "Шахтаря" загалом не є виправданою.

Але це не так. Первень невдач – лінощі гравців та неправильна система мотивації, яка встановлена тренерами та керівництвом клубів! І на це, дуже ймовірно, вказують прості статистичні розрахунки.

Статистичний аналіз: "ходіння по полю"

Розпочнемо порівняльний аналіз української Прем’єр-ліги з іспанським чемпіонатом – Ла Лігою, де виступають два найсильніші клуби світу – "Барселона" та "Реал Мадрид". Думаю, що кожен погодиться з твердженням, що Ла Ліга також є слабким чемпіонатом для "Барселони" чи "Реала", але чомусь рівень гри цих команд є незрівнянно вищим за динамівський та гру гірників. Справа в тому, що гравці світових клубів у кожному поєдинку відпрацьовують всі 90 хвилин, а у нас, в українському чемпіонаті, команди, що ведуть у рахунку з перевагою вже навіть на один чи два голи починають "ходити по полю" – "для чого бігати, якщо ми і так виграємо".

В той же час Мессі чи Роналдо будуть активно працювати до фінального свистка і старатися забити якомога більше голів, незалежно від результату на табло. І коли "Барселона" чи "Реал" будуть грати, наприклад, з "Манчестер Юнайтед", їх виграші 4:0 у внутрішньому чемпіонаті можуть перетворитися на виграші від "МЮ" з рахунком 1:0. В аналогічній ситуації виграш "Динамо" чи "Шахтаря" 1:0 від середняка української Прем’єр-ліги перетвориться на поразку від червоних дияволів.

На підтвердження того, що українські клуби різко сповільнюють свою гру після отримання гольової переваги над суперником у внутрішньому чемпіонаті може свідчити статистика забитих голів. За останні три сезони (2009/2010, 2010/2011 та 2011/2012) "Динамо" та "Шахтар" забивали по 2,0 та 2,2 голи за гру відповідно. В той же час для "Барселони" цей показник становив 2,7, а для "Реала" – 2,9. Тобто в середньому іспанські гранди у порівнянні з українськими забивають на один гол більше за одну-дві гри в місцевому чемпіонаті.

Ще яскравіше тенденцію українських лідерів до "ходіння по полю" можна спостерігати, якщо проаналізувати статистику перемог. За останні три сезони "Динамо" виграло 72% матчів, "Шахтар" – 80%, "Барселона" – 78%, а "Реал" – 81% ігор. Відмінність між українськими та іспанськими клубами за цим показником невелика. Але зовсім інша картина вимальовується, якщо поглянути глибше і проранжувати перемоги за різницею голів: перемога на один, два чи на три і більше.

На графіку чітко видно, що "Динамо" та "Шахтар" виграють, як, правило, з перевагою на один-два голи, в той час як "Барселона" і "Реал" не зупиняються на досягнутому і забивають більше: 47% виграшів з перевагою на три і більше голи.

Іспанські гранди чотири рази вразили ворота в 17% матчів, українські – тільки у 8%, п’ять голів іспанські клуби забивали в середньому у 9% ігор, українські – тільки у 4%, шість і більше голів "Барселона" і "Реал" забивали у 7% ігор, "Динамо" і "Шахтам" – лише у 2% матчів.

Отже, українські клуби, вийшовши вперед на один-два голи, зупиняються на досягнутому і зменшують оберти. В майбутньому це негативно позначається на результатах змагань з титулованішими суперниками з європейських чемпіонатів. Часто нашим командам не вистачає сил дограти матч на високих швидкостях до кінця, відчувається відсутність надмірної мотивації до перемоги тощо. І коріння цієї проблеми, як показано в цьому оглядовому аналізі, лежать на поверхні українського чемпіонату.

Натомість "Барселона" і "Реал" створюють штучно конкурентне середовище у слабкому порівняно з їх класом місцевому чемпіонаті. Виграш з розгромним рахунком від середняка Ла Ліги по складності гри може прирівнюватися, наприклад, до мінімального виграшу від іншого сильного європейського футбольного клубу.

Система стимулів

Описану проблему повинні вирішувати в першу чергу тренерські штаби та керівництво клубів. Система мотивації повинна бути змінена. Я припускаю (не володіючи достовірною інформацією), що команди та гравці преміюються по-різному залежно від того, чи футбольний клуб програв, зіграв у нічию чи виграв матч. Така система стимулів скоріше прийнятна для середняка українського чемпіонату, а не для його лідерів. Для останніх також потрібно встановити різні грошові надбавки залежно від виграшного рахунку на табло, щоби стимулювати забивати якомога більше голів. І ці матеріальні стимули повинні бути значимими (цінними) для футболістів, інакше вони не будуть ефективними.

Для прикладу, нещодавні перемоги "Динамо" над "Закарпаттям" 3:1 та "Шахтаря" над "Кривбасом" 1:0 не повинні розглядатися тренерськими штабами та керівництвом як перемоги, а принаймні – це повинні бути нічиї з позиції системи заохочення.

Маючи доступ до більшої кількості інформації (довжина подоланої дистанції за різні періоди гри, показники зміни активності футболістів протягом матчу та залежно від його результату тощо), тренери та керівництво команд можуть побудувати значно складніші та ефективніші мотиваційні системи.

В результаті українські гранди навіть у слабкому чемпіонаті – Прем’єр-лізі – зможуть штучно підвищити рівень конкуренції та відповідно свою майстерність та витривалість на єврокубкових аренах.

А нам, всім українським вболівальникам, це принесе більше приємних миттєвостей з футбольних полів Європи!