Минулий сезон в українській Прем’єр-лізі пройшов під непривабливими гаслами всеохоплюючих негативних змін, які зачепили левову частку вітчизняних клубів. Одним із форпостів приємних миттєвостей першості, що відбулася, був клуб із Луганська, який тимчасово втратив домівку, проте явив собою приклад команди, яка не тільки не зупинилася, а навпаки – додала у розвитку й прогресі.
Чемпіон розповідає про команду, яка немало порадувала футбольну громадськість й надбала чималу армію вболівальників.
У сезон під номером 2014/15 луганська Зоря вступала з новими надіями й сподіваннями. Придбаний ранг команди, яка представляє Україну на міжнародному рівні, зобов’язував до концентрації зусиль на декілька фронтів і, без сумніву, додавав відчуття більшої відповідальності. Незважаючи на ранній виліт із Ліги Європи, з кожним із завдань на сезон луганці, безумовно, впорались.
Якщо за підсумками першості 2013/14 "чорно-білі" застрибнули лише на сьому позицію, то тепер команді підкорилася вже четверта позиція. Такі результати – рекордні в історії клубу в чемпіонатах України й красномовно говорять про працю неабиякого масштабу, яку зробили, в першу чергу, Юрій Вернидуб та його тренерський штаб. Втім, сучасний успішний футбольний клуб – це не лише розумний тренер і кмітливі помічники, про що нижче.
Зоря стала одним з п’яти клубів УПЛ, який вимушено провів усі матчі чемпіонату, Кубку України та єврокубків на виїзді. При цьому жодних нарікань на свій "особливий статус", на відміну від куди більш досвідчених і майстерних колег з табору донецького Шахтаря, футболісти, тренерський штаб чи керівники не виказували.
Навіть з урахуванням, м’яко кажучи, застійного періоду в українському футболі, чемпіон Радянського Союзу 1972 року приємно здивував бажанням робити ставку на гравців з українським паспортом. На фоні загального зменшення кількості легіонерів у вищому дивізіоні країни, в сезоні 2014/15 року луганці обійшлися послугами усього трьох "варягів" (четвертий – білорус Міхаіл Сіваков поповнив склад команди перед початком нинішньої, нової першості).
До всього, ні хорватський голкіпер Кршеван Сантіні, ні грузинський хавбек Джаба Ліпартія чи його колега по амплуа Желько Любенович до таких гравців команди, яких важко замінити іншими футболістами без шкоди для вихлопу якості на виході, не відносяться. Натомість в кожній лінії луганці принесли країні вкрай потрібний "багаж".
Микита Шевченко заслужив виклик до національної збірної України й може вважатися чи не головним конкурентом "дядьків" Андрія П'ятова та Дениса Бойка. Захисник Андрій Пилявський має непогану перспективу посісти місце другого центрального захисника "жовто-синіх" з урахуванням віку Олександра Кучера й не завжди впевнених дій Ярослава Ракицького.
Стрімкий прогрес півзахисників Максима Малишева та Руслана Маліновського теж був очевидним, що зробило цих гравців одними з найбільш популярних на ринку. Нападник Пилип Будківський тепер так само в "обоймі" Михайла Фоменка й обіцяє вирости у провідного "стовпа" українського чемпіонату. Стабільний зіграний склад і віра у вподобані протягом тривалої кропіткої роботи тренерського штабу кадри – запорука командного успіху луганців. Нехитрий рецепт, яким, втім, не поспішають користатися інші клуби Прем’єр-ліги.
Разом з тим, у майбутньому не за горами для луганців вкрай важливим буде вирішення питання володіння гравцями, які належать донецькому Шахтарю. Крім перелічених вище виконавців (Пилявський – виняток), таких у команді додалося ще троє. А це означає, що в будь-який момент після того, як закінчиться чергова орендна угода між клубами, "помаранчево-чорні" можуть скористатися своїм людським ресурсом на свій розсуд!
Приміром, згаданий Малишев збори цього літа з "чорно-білими" уже не проходив, а його ігрова доля вирішуватиметься, імовірно, вже по ходу чемпіонату... Неважко здогадатися, що мінімальні трати клубу на трансферному "базарі" пов’язані з відомими подіями, проте тривале збереження політики користування "чужим" призвести до подальшого розвитку клубного організму аж ніяк не може.
Вельми важливий і показовий приклад для більшості клубів УПЛ Зоря має і в царині відносин керівництва і тренерського штабу. Президент і власник клубу Євген Геллер мав десятки дрібних приводів звільнити тренера Юрія Вернидуба й опинитися у "фарватері" чи то пак "тренді" загальної тенденції вищої ліги – швидкості на "розправу" з тренерами, які, втім, ще й не встигли попрацювати як слід. Луганці можуть похвалитися ледь не ідеальним контактом двох ланок, взаємодія чи нестаток такої означає наявність чи відсутність позитивного результату для клубу.
Наразі саме "чорно-білі" є тою командою й тим клубом, які за своїм рівнем розвитку знаходяться найближче до першої трійки команд. Поступальний рух уперед, філософія залучення максимальної кількості гравців з українським паспортом, врешті, патріотична позиція тренера та його сина – що може бути краще для зростання популярності серед уболівальників?..
