Європейський футбольний союз отримав нового главу - ним став громадянин Словенії Александер Чеферін. Наймолодший президент УЄФА в історії, як і будь-яка людина футболу, Чеферін має свою "візитну картку".
Чемпіон не став порпатися у біографічних даних колишнього глави Федерації футболу Словенії.
Замість цього ми пропонуємо читачеві погляд на Чеферіна з точки зору його "користі" чи "шкоди" для футболу як такого. А головне - нашої, української гри №1.
Адвокат з діда-прадіда (засновник найвідомішої контори у Словенії), любитель "Раллі Дакар" та "маріонетка своїх дітей" (слова самого Чеферіна) - от що ми знаємо про пана Александера в контексті його життя поза футболом. На цьому наші намагання заглянути в "лице" Чеферіна не "футбольного" закінчуються. Поговоримо про Александера в контексті його діяльності на благо (?) найпопулярнішого виду спорту.
Щонайменше "1:0 на користь України" в темі призначення Чеферіна на нову посаду розгледіти можна вже зараз. На фоні падіння рівня чемпіонату нашої країни в цілому, і потенцій українських клубів у єврокубках зокрема, можлива реформа Ліги Чемпіонів мала би для України не вельми приємні, якщо не катастрофічні наслідки.
Так, треба дивитися правді у вічі - наразі ми не претендуємо на перемогу у найпрестижнішому європейському клубному турнірі та не будемо серед клубів-фаворитів у найближчі роки. Проте участь в ЛЧ дозволяє не тільки плекати надію колись таки тріумфувати у баталіях з "реалами", "барселонами", "баваріями" чи "манчестерами", а й отримувати більш "приземлені" речі, як то фінансові блага чи зростання рівня футболістів, які проводять бодай шість матчів у груповому турнірі. Виступивши проти перетворення ЛЧ у такий собі закритий клуб, Чеферін "підіграв", у тому числі, й Україні.
 |
Вболівальники, вочевидь, знають, що Чеферін - "ставленик" ФФУ (Андрій Павелко та компанія на всеєвропейських виборах головували саме за словенця). Але не Григорія Суркіса! Віце-президент УЄФА, який свою кандидатуру на посаду глави організації не виставляв, підтримав спочатку іспанця Хосе Марію Вільяра, а потім - нідерландця Міхаеля ван Прага.
Втім, навряд чи це завадить плідній співпраці колишнього глави ПФЛ та нашої Федерації з новим очільником УЄФА. Щоб упевнитися у справедливості такого твердження, варто згадати хоча б той факт, що пан Григорій не був "шанувальником" і колишнього орудника європейського органу Мішеля Платіні. Однак це аж ніяк не стало перепоною на шляху порозуміння француза та колишнього президента київського Динамо. Ба, навіть більше - мсьє Мішель про Суркіса-старшого завжди був вельми високої думки.
Не менш сильним є й "глас" тих, хто стверджує, що Чеферін - "проросійський" кандидат. Реальних доказів негарних контактів Александера з тим же, "паном "Англійська мова", Віталієм Мутко чи іншими представниками країни на північному сході, наразі, звісно ж, нема. Такі речі, якщо і з’являються, то, звісно ж, не так скоро, й не одразу. Однак досить переконливі (втім - кому як...) публікації шведських ЗМІ, а також факт висунення Чеферіна Росією однією з перших країн Європи, таку версію підтверджують щонайменше на рівні "треба копати далі".
Кандидатуру словенця пов’язують із президентом ФІФА, італійцем (втім, скоріше - "громадянином світу") Джанні Інфантіно. І нехай колишній генеральний секретар УЄФА таку інформацію рішуче відкинув, надто багато непрямих доказів вказують на те, що це таки правда.
Хитросплетіння європейської та світової футбольної політики для України цікаві щонайменше у контексті теми Мундіалю-2018. А точніше - місця його проведення. Після того, як Київ отримав право приймати фінал Ліги Чемпіонів сезону-2017/18 питання місця можливої "дислокації" команди Андрія Ярмоленка та Євгена Коноплянки на найближчому ЧС набуло нового змісту.
 |
Пряма відмова від участі у турнірі на території країни-агресора, у разі успішного подолання кваліфікації, була недоречна і раніше - щонайменше в контексті можливих санкцій до нашого "збірного" та й "клубного" футболу. Однак тепер українське "ні" щодо участі у ЧС-2018, якщо той таки пройде у Росії, може означити ще й "ефект доміно" у справі проведення фіналу ЛЧ у столиці. Знайти привід для того, щоб відібрати в України, країни, яка де-факто перебуває у стані війни та з купою проблем із фанатським сектором, цю престижну річ, погодьтесь, можна на раз.
До чого ж пани Чеферін та Інфантіно, спитаєте ви? Ні, єдино вирішального впливу на ситуацію з відбором у Росії Чемпіонату світу УЄФА та її глава не має, як не може цього зробити і сам товариш Джанні помахом вправної італійської руки. Проте, якщо ці двоє таки є союзниками на політичній шахівниці світового футболу, такий розклад сил для України у боротьбі з Росією на футбольному фронті, м’яко кажучи, не є кращим...
