Головне

Верняєв: Я, якби хотів, вже давно виїхав би з України

06.06.2014 11:39 502 0
Верняєв: Я, якби хотів, вже давно виїхав би з України

З чемпіонату Європи, участь у якому через фінансові труднощі було під загрозою, українські гімнасти привезли п'ять нагород, і до трьох з них руку доклав 20-річний Олег Верняєв з Києва.
 
Зробивши вагомий внесок у командну бронзу, він наступного дня піднявся на третю сходинку п'єдесталу в опорному стрибку, а потім у вправах на брусах завоював перше у своїй кар'єрі золото чемпіонату Європи.

І тільки після повернення гімнаста додому стало відомо, що виступав він на болгарському помості з травмою.

- Я травмувався днів за десять до вильоту у Софію. Невдало зробив зіскок на брусах. Вдарився і, мабуть, отримав чи то забій, чи то надлом. Виникла проблема з ногою, а саме з кісточкою на щиколотці із зовнішнього боку.

До самого чемпіонату практично не тренувався, тобто не стрибав. І їхав туди з імовірністю, що виступлю приблизно 50 на 50. У Софії я, зізнатися чесно, думав зніматися з фіналу в опорному стрибку, тому що на розминці не міг розбігатися, але у підсумку все-таки виступив.

Мені просто ходити боляче було, не те що стрибати. Вже після повернення з чемпіонату Європи ми зробили МРТ. Ще належить консультація за його результатами з лікарями. Але вже зараз ясно, що навіть перелом виключати не можна.

- Коли за кілька тижнів до чемпіонату Європи, ще до цих травм, ми спілкувалися з головним тренером збірної України Олександром Горіним, про п'єдестал у командній першості і мови не було, за орієнтир він пропонував брати потрапляння у кваліфікації у топ-8. Це була обережність з його боку, або ж результат справді настільки перевершив очікування?

- В принципі, ми розраховували, що при хорошій підготовці, якщо відпрацюємо чисто, а інші команди, скажімо, німці, білоруси, голландці, французи, помилятимуться, що і сталося врешті, у нас з'являться шанси на медаль. Але ми зіткнулися зі ще однією проблемою, коли приїхали у Софію. Це килим! Він там був новий, на відміну від конча-заспівського, який уже не відповідає вимогам цього олімпійського циклу.
 
Якщо раніше в основі лежав пінопласт, то зараз додали пружини. Ти стрибаєш і просто не контролюєш себе. Так, я сподівався, що, навіть незважаючи на це, ми зможемо замахнутися на п'єдестал у Софії. Але у нас один хлопець взагалі був дебютантом чемпіонату Європи. А після третього місця у кваліфікації фінал - це жахливі нерви. Дуже важливо було напругу витримати!

- Могли припустити, що у фіналі аж до п'ятого снаряда будете випереджати британців?

- Ми знали, що кільця не їх снаряд, та й бруси з турніком теж. А на вільних і за рахунок коня вони підтягнуться. Так що спочатку було ясно, що британці та росіяни поведуть боротьбу за перше місце, а ми з німцями та білорусами будемо змагатися за бронзу. Плюс ще непогано виглядали Нідерланди.

Потім дізнався, що один з німецьких гімнастів впав. І коли, зістрибнувши з коня, подивився, яка у них оцінка, і скільки потрібно отримати, зрозумів, що нас вони вже не обійдуть! Головне, що показав цей старт: ми - треті у Європі. І навіть якщо додасться три-чотири команди, ми можемо потрапити до вісімки на чемпіонаті світу, а це дуже важливо для відбору на Олімпіаду у Ріо. Якщо ми ще попрацюємо, додамо та все буде добре, бо самі розумієте від травм ніхто не застрахований, то зможемо навіть без передолімпійського тижня відібратися на Ігри-2016.

- За кілька тижнів до чемпіонату Європи в інтерв'ю Ви говорили, що постараєтеся взяти якомога більше фіналів у Софії. У результаті вийшло три: це був мінімум або максимум того, що Ви на той момент могли?

- Думаю, що не максимум. Я пролетів повз фінал на вільних у зв'язку з травмою ноги і вищезгаданою проблемою з килимом. Турнік? Теоретично, якби я його добре зробив, і судді були б налаштовані прихильно, міг би заскочити до вісімки. Що стосується кілець, то туди прорватися мені було б складно. Там всі хлопці міцні з ім'ям. Загалом, найобразливіше, що ніяк не вдається потрапити до фіналу на вільних: то просто падаю, то щось пробую - не виходить.

- У Софії першим у Вас був фінал на коні. Навіть якби Ви не помилилися та набрали таку ж суму балів як, скажімо, на

Фото gymnet.org

переможному етапі Кубку виклику у Любляні (15.200), виходить, однан не змогли б втрутитися у суперечку за нагороди. Для цього базу потрібно піднімати або підвищувати якість виконання, як вважаєте?

- По-перше, як я потім побачив на відео, якість у мене справді залишала бажати кращого. Я розумів, що навіть якщо добре зроблю свій звичайний варіант, не буду з ним у трійці. Тому пішов на максимальну базу, на яку взагалі здатний - 7.0-7.1. Можна сказати, ва-банк. Але елемент був не підготовлений ​​- і я помилився.

- А чого хотіли Ви і чим керувалися, коли у фіналі таки вирішили піти на другий шестибальний стрибок, не ставши робити, як у кваліфікації 5.6?
 
- Я хотів у трійку потрапити! А без другого шестибального мені б це зробити не вдалося. Стрибок "два з половиною гвинта назад з цукахари" за коефіцієнтом складності трохи нижчий, але він у мене неконтрольований, можу, виконуючи його, навіть з помосту полетіти. Ось і пішов на 6.0.

- У Софії Ви підходили до снаряда п'ятим, і після виступу розмістилися на третьому рядку протоколу із сумою 14.916. Припускали, що цього вистачить для того, щоб утриматися на п'єдесталі?

- Слідом за мною виступав ізраїльський гімнаст Андрей Медведєв. У нього теж хороші стрибки, хоч і не максимальної складності. Він міг скористатися моєю помилкою і вийти вперед. Перший стрибок він зробив добре, а у другому сильно накрокував.

- Після церемонії нагородження в опорному стрибку, виходити на наступний вигляд було вже легше? І як взагалі сприйняли те, що вам дісталася честь відкривати фінал на брусах?

- З одного боку, усвідомлення того, що вже є дві медалі, допомагало, але я б не сказав, що мені було легко. Так як моєю метою на цьому чемпіонаті було золото! Виступати першим незручно, у першу чергу з точки зору суддівства. Думаю, якби я підходив до снаряда сьомим або шостим моя оцінка таки перевищила б шістнадцять балів. А до першого учаснику завжди з часткою обережності відносяться.

- Після того, як виступив, уже був практично впевнений, що мене ніхто не обійде. Міг підібратися румун Маріуш Бербекар, у якого база 6.7. Але він часто помиляється. В Епке Зондерланда бруси хороші, зовсім недавно він зі своєю комбінацією став третім на турнірі у Любляні. Але все-таки для нього це не такий ударний снаряд, як поперечина.

- Загадка, як експортуючи таланти закордон, без належних умов для підготовки і фактично у відсутності фінансування, вам зокрема і всім нашим гімнастам в цілому вдається приносити країні медалі. Може Ви допоможете її розгадати?

- Навіть не знаю, секретів у нас немає. Просто ми віддані своїй справі, одне за одного горою стоїмо, командний дух у нас є - от і результат виходить.

- А як складаються ваші відносини з тими спортсменами, які вашу дружну команду залишають? З Миколою Куксенковим ви один для одного сьогодні виключно суперники, чи все-таки ваші відносини виходять за межі звичайного етикету?

- Усе залежить тільки від того, яка людина, а не куди він поїхав. З тими, з ким ми дружили раніше, з тими підтримуємо стосунки і зараз. З Миколою ми особливо не спілкувалися у Софії. Часу не було ні в нього, ні в мене, кожен був зі своєю командою, налаштовувався на фінали.

- Олександр Горін під час прес-конференції перед чемпіонатом говорив, що вже освоїв професію поліцейського, відбиваючи охоту зацікавлених у наших талантах гостей з ближнього і далекого зарубіжжя. А ви відчули на собі те, що на українських гімнастів ведеться полювання?
 
- Ніякого полювання немає. Я, якби хотів, вже давно виїхав би з України. Ось прямо перед чемпіонатом Європи мені надійшла чергова пропозиція. І досить-таки серйозна - так що я задумався.

- Що потрібно, щоб навіть думки не виникало про те, щоб переїхати в іншу країну?

- Умови! У нас, уявіть, навіть з аптекою проблеми: останні два місяці медикаменти взагалі не видавалися. Ми отримали їх тільки за день до від'їзду у Софію. Я вже навіть не кажу про снаряди, бо розумію, що найближчим часом нічого не зміниться. Хоча ті, що є у розпорядженні збірної, нормам цього олімпійського циклу вже не відповідають. На коня, бруси, поперечину та кільця чисто теоретично можна закрити очі, але стрибок і килим - вже зовсім інші моделі.

До умов проживання на олімпійській базі у Конча-Заспі ми звикли. Але от харчування залишає бажати кращого, приходиш голодний після тренування - а тобі дають шматочок м'яса, який менше долоньки. Зарплати, грошові заохочення теж не порівняти з тим, що мають гімнасти в інших країнах. Але все це, повторюся, ніщо у порівнянні з відсутністю нормальних умов для тренувань - саме вони дають основний привід задуматися про переїзд.

- Що зупиняє?

- Мій тренер Геннадій Сартинський. Він каже, що нікуди не поїде з України. А я розумію, що можу чогось досягти, тільки готуючись у нього. Сам я не впораюся, поки ще занадто молодий. А перейти до іншого тренера - ні за що не погоджуся, навіть тут, у межах України. Я або у Сартинського тренуюся, або ні в кого!

Спорт-Экспресс в Украине

Коментарі ()