Олександр Годинюк: "Ігри переривалися, бо рубилися п’ять на п’ять"

- Ви маєте величезний досвід і як гравець, і вже достатній – як бізнесмен і в США і в Україні. Якщо порівняти американський та наш хокей - який досвід ми можемо запозичити? Що насамперед необхідно зробити в українському хокеї, щоб вивести його на новий рівень?

- Після застою українського хокею, який тривав протягом багатьох років, проблем у нас вистачає. Але після зміни керівництва федерації хокею кроків зроблено уже немало. Серед іншого це програма розвитку хокею України, затверджена Кабміном, це і указ Президента України про святкування століття українського хокею. До речі, до цієї дати намічена реконструкція багатьох спортивних споруд, зокрема, Палацу Спорту у Києві. "Метеору" у Дніпропетровську а також інших споруд.

Восьмого вересня був відкритий перший каток у Донецьку, котрий побудований за програмою розвитку хокею. Кроки робляться, але проблем дуже і дуже багато. Їх можна перераховувати, але напевно не вистачить пальців рук, щоб їх усі назвати. Передусім це нехватка кадрів – хлопці, які починали грати у Союзі та у перші роки незалежності, зараз дограють свою хокейну кар’єру. А у молоді стався провал, бо хокей був довгий час забутий, не вистачало фінансування. Тому сталася прогалина у підготовці молоді визначеного віку.

Вирішення всіх цих проблем не станеться водночас. Білорусь пройшла тим же шляхом, що і починає рухатися Україна, але це було багато років тому. Тепер подивіться на чемпіонат Білорусі, на гру її збірної. Добре, що і в нас хокей, колись спорт номер два, стали підтримувати на державному рівні. Якщо порівнювати з НХЛ - то у організаційному плані там все було готове багато десятиліть тому, а ми лише розпочинаємо цей шлях. І нам фактично треба починати все заново. Можна перераховувати багато факторів, але без виховної роботи, без своїх шкіл, без катків - ми нікуди не прийдемо.

"В Україні будуються чотири катка, закладається бюджет ще для дванадцяти"

- Зараз у кількох містах будуються катки. Чи встигнуть їх відкрити згідно з планами - восени цього року?

- В Україні будуються чотири катка, закладається бюджет ще для дванадцяти. До кінця бюджет ще не затверджений, але наскільки мені відомо, у ці міста другої черги потрапили Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Вінниця та інші.

- Розвиток дитячо-юнацького хокею в Україні. Чи йдуть молоді українці у хокейні секції?

- Зараз школи у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі функціонують кілька років і вже почалося виховання молодих хлопців. Хоча доводиться долати багато проблем. Із будівництвом катків, я думаю, ця проблема буде ставити менш гострою. Хтось каже, що для появи нового покоління треба три роки, хтось - п’ять років, хтось – сім. Поживемо-побачимо, не знаю наскільки все швидко вийде, але потяг уже зрушив з мертвої точки. Треба щоб він лише набирав швидкість, як лавина з гори.

- Чи є перспектива створити в Україні свою професійну хокейну лігу?

- Зараз конкурентноспроможний клуб в Україні один - це київський "Сокіл", котрий другий раз буде виступати у відкритому чемпіонаті Росії. Якщо говорити про "Сокіл" - то команда підібрана найкраща за багато років, і є однією з кращих за усю історію ХК "Сокіл" у незалежній Україні. Виділяються спонсорські гроші, і команда прогресує.
Щодо решти клубів - це буде болючий процес, адже без залучення сильних спонсорів та великих вкладень, клуби не можуть існувати на конкурентному рівні. Задача Федерації та цих клубів - переконати спонсорів, що їм є куди вкладати гроші, і що, можливо не за один рік, ці гроші повернуться.

Восьмого числа буду у Донецьку, сподіваюся там будуть президенти клубів, і з якими я хотів би обговорити і це питання.

- Чи ставить "Сокіл" завдання вийти у Континентальну лігу і чи є у нього такі перспективи?

- Не можу говорити про завдання, але перспективи є. Але для цього необхідно дві речі - новий палац (або КХЛ має погодитися проводити матчі у Броварах чи у Палаці Спорту, який, до речі, "Сокіл" знову не може орендувати для своїх ігор), і друге - це чи готові спонсори збільшити бюджет до тих розмірів, які відповідають КХЛ. КХЛ - це КХЛ, це міні аналог НХЛ, тому гроші мають вливатися колосальні, необхідні будуть великі суми на гравців того рівня, який відповідає рівню цією ліги.

- Якраз на днях були зіграні перші матчі КХЛ. З двадцяти чотирьох команд лише три – неросійські. Чи можливо у майбутньому залучити європейські команди і справді створити аналог НХЛ у Європі?

- Багато буде залежати від керівництва КХЛ, зокрема від президента Алєксандра Медвєдєва, наскільки вони хочуть бачити у своїй лізі кращі команди центральної Європи, а також колишнього СРСР. Неросійські команди уже показують непогані результати, тому необхідно переконати команди центральної Європи, можливо і північної, таких як Фінляндія і Швеція, що участь у КХЛ буде для них чимось більш цікавим ніж участь у своїх внутрішніх чемпіонатах.

Плани у Медвєдєва амбіційні та серйозні, а наскільки їх вдасться втілити у життя - покаже майбутнє. Я бажаю КХЛ всього найкращого, і щоб не повторили помилок ВХА (Всесвітня хокейна асоціація, існувала з 1972 по 1979 рік у Північній Америці в якості конкурента НХЛ). А чого чекати від нової ліги - тут жоден аналітик не дасть відповіді.

"Коли їду машиною на матчі "Сокола" у Бровари, інколи не можу вибратися з жахливих заторів Києва"

- Як повернути глядача на трибуни? Адже окрім деяких матчів "Соколу" у чемпіонаті Росії - решта ігор маловідвідувана.

- Якщо "Сокіл" грає у Броварах, тут є складнощі суто логістичні - Бровари це не Київ, туди треба добиратися і достатньо далеко. Люди, які не мають свого транспорту це взагалі дуже важко. Навіть я, коли їду машиною на матчі "Сокола", інколи не можу вибратися з жахливих заторів Києва, для того, щоб потрапити на гру. Інколи спізнююсь на цілу годину. А ті ігри, які проводилися у Палаці Спорту, збирали і по три, й по п’ять тисяч вболівальників.

Інтерес звичайно же є, треба більше грошей вкладати у рекламу і в адвертайзмент таких ігор. Але якщо матчі і далі будуть у Броварах - для людей, які люблять спорт це і надалі буде серйозною проблемою. На останній грі, яка відбувалася о першій дня у "Терміналі", було не більше ста глядачів. Зрозуміло чому - це робочий день і робочий час.

- Чи це не помилка організаторів, коли матчі відбуваються у будні й у робочий час?

- Це не залежить від Федерації хокею України і не залежить від хокейного клубу "Сокіл". Це залежить від людей, які складають регламент у російській лізі. З тією кількістю команд, які є у лізі, практично неможливо підігнати графік під бажання тієї чи іншої команди.

"Перспективи є завжди, склад не погіршився"

- Чи вдалося вам наприкінці дев’яностих пограти за національну збірну у елітному дивізіоні?

- Один чемпіонат світу я відіграв, це був перший чемпіонат у Норвегії. Це було практично завершення моєї спортивної кар’єри, я до того часу вже переніс травму спини. Після цього я грав ще півтора роки, але вже розумів, що за фізичними даними підходить завершення спортивної кар’єри. Хоча був дуже молодим - мені ще не було і тридцяти років.

Те що наша збірна грала у вищому дивізіоні - це звісно великий плюс. Зараз ми шукаємо дорогу, щоб туди повернутися. Головне не бичувати себе за колишні помилки, а йти вперед. Зокрема я кажу і про минулий чемпіонат світу.

- Є перспективи у сучасної збірної повернутися в еліту?

- Перспективи є завжди, склад не погіршився. Треба награвати, а тренерському штабу зберегти команду в оптимальній формі на чемпіонат світу, надихнути колектив, награти більшість та меншість, тактичні схеми. Має бути належна віддачі з боку тренерів у плані підведення до піку форми та у психологічній підготовці гравців. А команда має об’єднатися, забути все і пам’ятати лише про те, що це шанс повернути місце у еліті, відмовитися від усього на цей час. Тоді команда може вийти на інший рівень.

"Хокей був дуже жорстокий"

- Наприкінці 80-х, коли ви у детективній історії покидали "Сокіл" і Союз, у вас був конфлікт із клубом. Які стосунки зараз?

- Теперішнє керівництво дуже відрізняється від того, що було тоді. Із нинішнім керівництвом у мене дуже добрі стосунки. А раніше непорозуміння були переважно з Анатолієм Богдановим. Як припустимо і у випадку з Ігорем Ларіоновим ми сиділи на відкритті чемпіонату Росії поруч, у нас не було жодних претензій - сиділи, обговорювали хокей просто як хокей, обмінювалися фотографіями дітей. Час все згладжує, та і для чого розбурхувати минуле?

- Коли Ви приїхали в Америку, яка найразючіша відмінність американського хокею від тоді ще радянського впала в око?

- Звичайно ж це фізична гра. Фізична, жорстка, жорстока, гра, там де  травми переслідують тебе не тому, що ти десь не догледів, а тому що хокей був жорстоким. Зараз він трохи пом’якшав, після останнього локауту, коли були достатньо видозмінені правила. Штрафи і санкції проти грубої гри стали жорсткішими.

А тоді хокей був дуже жорстокий. Пам’ятаю, ігри переривалися, бо рубилися п’ять на п’ять, або взагалі зупинялися. Це і була найбільша відмінність, і в тій, і в іншій лізі хокей був дуже серйозний. У нас він був більше комбінаційний, націлений на виведення партнерів під забиваємий гол, у Канаді він же був більш індивідуальний, за рахунок того, що маленькі майданчики кидки наносяться з усіх ліній. З одного боку були схожі, з іншого – зовсім різні.

- Чому, окрім жорсткого хокею, навчила вас НХЛ?

- Не стільки напевно НХЛ, але взагалі життя у спорті навчило мене багатьом речам. Головне - ніколи не здаватися і не опускати руки. В усіх ситуаціях завжди має бути вихід, має бути рішення. Я наведу приклад - коли мені було п’ятнадцять років, я потрапив у аварію і отримав свій перший перелом хребта. Лікарі заборонили мені грати, і саме після це дало мені поштовх робити все всупереч обставинам. Настільки хотілося довести усім, і насамперед собі, що це мене не зупинить. Різні труднощі виникають і у спортивній кар’єрі і просто у житті. Опускати руки не можна - подивіться на паралімпійців, які продовжують доводити усім і насамперед собі, що вони можуть робити те, що хочуть.

"Якщо діти хочуть грати у хокей – зробіть усе для цього"

- Що ви можете побажати нашим хлопчикам, які вибирають між футболом, баскетболом, хокеєм та іншими видами?

- Мене ніхто не тягнув у хокей. Якщо серце лежить до хокею, треба намагатися переконати маму і тата, щоб вони відвели тебе на каток. Насильно жоден спорт милим не буде. Якщо ти хочеш взувати ковзани і ганяти озерами, майданчиками - нехай це роблять. Але більше побажання до батьків: якщо діти хочуть грати у хокей - зробіть усе, щоб вони могли це робити.

Довідка

Олександр Годинюк народився 27 січня 1970 року у Києві.

Захисник. Зріст 186 см, вага 90 кг.

Чемпіон світу серед молоді 1989 року, срібний призер чемпіонату світу серед молоді 1988 року.

Вибраний "Торонто" у п’ятому раунді драфта 1990 року Під загальним 115-м номером.

Виступав за команды: "Сокіл" (1986-1990), "Торонто" (1991-1992), "Калгарі" (1992-1993), "Флоріда" (1993-1994), "Хартфорд" (1994-1995), "Кароліна" (1996--1998), "Берн" Швейцарія (1998-1999), "Айсберен" Німеччина (1999-2001).

У НХЛ провів 216 матчів, закинув 10 шайб і зробив 39 результативних передач.