Найтитулованіший тенісист в історії України Андрій Медведєв розповів в інтерв'ю "Бульвару Гордона" про перспективних молодих спортсменів.
А також про виховання дітей і про те, як змінилися відносини з російськими колегами через військові дії Росії в Україні.
- Чи вплинула ситуація в Україні на стосунки з російськими колегами?
- Раніше були більш близькі та теплі стосунки. Зараз з'явилася певна дистанція. Але ось на останньому турнірі я у їхніх поглядах бачив вибачення якісь навіть, принципове ставлення до України стає більш виваженим.
Навіть радикальна позиція, підтримуюча агресивні дії Росії в Україні мого партнера Євгеній Кафельнікова сильно змінилася. Женя не приховував своїх поглядів, мені це незрозуміло та неприємно, але, мабуть, у нього були причини для цього. Ми не один пуд солі з'їли разом, і сваритися через Путіна чи політиків не хотілося б, хоча, звичайно, у мене в душі не повернеться нічого назад. Можна тільки подякувати росіянам, що відкрили очі на те, що ми все ж два різні народи.
Наші хлопці весь час перетинаються з російськими гравцями. Питання про те, чий Крим, серед них не піднімається. Вони існують у специфічному тенісному світі, де фактично одна велика спортивна сім'я. Можливо, справді не місце там розмовам про такі делікатні речі, як політика.
- Росіяни чимось відрізняються від українців?
- Розумієте, ці люди у Росії живуть у якомусь своєму світі самообману. Крихти з державного столу, які їм діставалися, створили якийсь середній клас, у якого фактично немає нічого, чим можна пишатися.
Я ріс у 80-х роках і чудово пам'ятаю Радянський Союз. Це ж злиденна країна була, а потім - перебудова, черги, дефіцит, всі боялися, щоб нічого не сталося. Потім росіянам дали трішки грошиків, вони поїхали у Туреччину, Єгипет і стали кричати, мовляв, ми - Росія, Ростов, Тагіл, Москва... А раніше на курортах у Європі називалися болгарами, щоб не дізналися, звідки вони. Більшості населення у Росії просто запудрили мізки політики, вони бачать все у спотвореному вигляді, але їм це подобається.
Я чомусь впевнений, що якби в Україні була нафта, як у Росії чи Саудівській Аравії, то у нас все було б по-іншому. Українець не піде воювати і не купить "Rolex". Він вкладе гроші у господарство, щоб все красиво було, доглянуто: квiти перед парканом, чисті свинки та будинок-замок, як у Європі. Тому що абсолютно інша, ніж у Росії, культура.
- Чи є перспектива у тенісу в Україні?
- Зараз війна йде, і складно у людей стало з фінансами. Все-таки теніс - це дотаційний вид спорту. Розраховувати на те, що у теніс хтось зараз буде вкладати багато грошей, наївно. Продовжувати цим займатися - великий і благородний вчинок.
За цей час назріли, напевно, навіть перезріли ідеї з будівництва центру, де могли б працювати команди з постійним тренерським складом. Для втілення планів залишилося досягти фінансової стабільності у країні та закінчити військові дії. Я впевнений, що це неодмінно станеться, що Україна розквітне, але це питання часу. А зараз кожен займається своєю справою. Звичайно, не все виходить, але ми стараємося.
- В Україні є молоді перспективні спортсмени?
- Безумовно, є хлопці, які у майбутньому можуть стати новими Стаховськими, Медведєвими, Долгополовими. Це Микита Маштаков з Донецька, Влад Лобак та Ігор Карпавець з Києва, Саша Лебедин, Богдан Діденко.
З Харкова дуже перспективний Марат Девятьяров, я вважаю, що він тільки починає розкривати свій потенціал. Хлопцям потрібно створити умови для зростання та тренувань. Добре б створити колектив, як раніше, коли була збірна команда, до якої входять ретельно відібрані гравці, включаючи тих, хто тренується самостійно за кордоном.
- Чи важко у сім'ї з професійним спортсменом?
- У сім'ї з ким завгодно може бути важко. Ось на корті людина - зірка, а вдома він може бути невпевненим або деспотом, нечупарою або, навпаки, педантом.
Теніс - це егоїстичний вид спорту. Спортсмени довгий час живуть одні, і коли у твій світ тенісу потрапляє нова людина, то може бути нелегко. Хоча найчастіше тенісистам, навпаки, потрібна підтримка, якесь материнське плече, щоб побут поза кортом був забезпечений і тили прикриті.
- Дітей потрібно долучати до спорту?
- До фізкультури - однозначно. Наприклад, я спробував навчити Діму грати у теніс, коли йому було років три-чотири. Але йому цікавіше виявилося у футбол ганяти. Дали м'яч, відвели у секцію футболу. Потім він побачив фільм з Майклом Джорданом і сказав, що хоче бути баскетболістом. Поставили йому кільце. Потім знову з'явився теніс - поставили міні-сітку, стукаємо у теніс. Батьки повинні дати дитині можливість вибрати, чим йому цікаво займатися, а потім підтримати цей вибір.
Звичайно, хотілося б, щоб Катя стала тенісисткою, бо у нашій країні молодим дівчатам складно стати особистостями. Мені здається, що суспільство все ще не вважає, що дівчата можуть бути успішними. Виняток - спорт. Ну а оскільки я теніс знаю найкраще, то бачу Катю саме тут. Але якщо вона не захоче, я її не буду змушувати.
У мене багато знайомих молодих спортсменів зі зламаною психікою, які у теніс грають не від великої любові, а тому, що хтось за них вирішив, що це добре. Тепер вони застрягли у дивному стані: у школі чи інституті толком не вчаться, і в теніс грають через силу. Тому вчимося на помилках.
- Можете назвати себе українцем?
- Однозначно. Незважаючи на уральські корені, я щасливий, що народився в Києві. Якщо мене мобілізують, піду воювати, буду захищати свою країну. За кордон не виїду.
