У вівторок у німецькому Дортмунді стартує чемпіонат Європи з вільної боротьби. Традиційно, головні медальні надії збірна України пов'язує зі срібним призером Олімпійських ігор Василем Федоришиним (60 кг). "Чемпіон" поспілкувався з уродженцем містечка Калуш про його підготовку, потенційних суперників і мікроклімат у команді.
- Василю, у яких функціональних кондиціях ти підійшов до першого серйозного старту року - чемпіонату Європи?
- Все гаразд. За кілька тижнів до початку першості Старого світу я перехворів на застуду і мав частковий дискомфорт на килимі. Але нині зі мною все добре - я у чудовій формі. З вагою також немає жодних проблем. Те ж саме стосується і решти "збірників". У нашому складі кілька молодих спортсменів, які бажають довести тренерам і самі собі, що не "туристами" їдуть на Європу.
- Ти вже тричі вигравав чемпіонат Європи і двічі був бронзовим призером. Де шукаєш мотивацію на цей старт?
- На носі - Олімпійські ігри, і це головна мотивація. Також, я розглядаю континентальну першість у Дортмунді, як один з головних етапів підготовки до чемпіонату світу, який відбудеться восени у Туреччині. Там ми поборемося за перші олімпійські ліцензії. До того ж, я не вважаю що три золота та дві бронзи чемпіонатів Європи - це надто рясний врожай. Мій товариш Саша Захарук свого часу п'ять разів поспіль вигравав чемпіонат Європи! Тож, і я не проти здобути п'ять золотих медалей (сміється, - ред.).
- Традиційно сильна збірна Росії делегувала на континентальну першість у твоїй ваговій категорії до 60 кг Опана Сата з Красноярська. Що можеш сказати про нього?
- Попри відносно молодий вік (дата народження 13.06.1987, - ред.), Опан Сат є дуже досвідченим борцем. Найбільший успіх у його кар'єрі - перемога на минулорічному чемпіонаті Європи в Азербайджані. Тож, у Дортмунді він буде захищати свій високий титул. Наші шляхи з ним неодноразово перетиналися, тож я знайомий з його можливостями. Непоступливий, "збитий" борець. Просто так чемпіонами Європи не стають.
- Найпам'ятнішою для тебе, напевне, є ваша сутичка на минулорічному турнірі на призи Рамзана Кадирова у Грозному. На чеченському килимі ти розібрався з Опаном Сатом за лічені секунди...
- Так і було. Турнірну сітку організатори розкидали таким чином, щоб у мене якомога менше було часу на перепочинок. Тож, у сутичці з Опаном Сатом за вихід у фінал я ризикнув, але мета виправдала засоби. Не пройшло і хвилини, як чемпіон Європи був на лопатках - я використав свій, донедавна улюблений прийом - кидок через стегно. Щоправда, Опан Сат таки встиг мені "засадити" головою під око. Також прекрасно пам'ятаю нашу боротьбу на Красноярському турнірі, більше року тому це було. Тоді я здолав його на стадії 1/8 фіналу.
- А чому ти зараз так рідко використовуєш цей яскравий прийом? Вже кілька років світова борівська громадськість асоціює Василя Федоришина з іншим прийомом - "кочергою".
- Тому що боротьба з часом змінюється, і нині вона зовсім інша у порівнянні з тим стилем, який ми сповідували ще п'ять років тому. Змінюються правила, змінюються суперники, змінюються методики, з'являються нові контр-прийоми. Кидок через стегно - це також ризик: можна зірвати шквал аплодисментів, а можна і поплатитися на контр-прийомі. Коли я був молодшим, то частіше його практикував. А нині я віддаю перевагу ефективності, а не ефектності.
- Чемпіонату Європи передував Кубок світу, де наша команда посіла шосте місце. Чи могли хлопці досягти більшого?
- Шосте місце - це дуже низький показник для такої сильної борівської держави, як Україна. Але, згідно правил, ми мали боротися з Азербайджаном за третє-четверте місце, а не з кубинцями за п'яте-шосте. Річ у тім, що у груповому турнірі збірна України здолала киргизів і поступилася узбекам, які, у свою чергу, програли тому таки Узбекистану. Згідно правил, у всій цій компанії ми мали вийти з групи з другого місця (перше місце вибороли росіяни), але в організатори порахували інакше. Ніхто з нас не розуміє, чому так сталося - ні борці, ні тренери. Але маємо те, що маємо.
- У твоїй категорії до 60 кг на Кубку світу боровся Юрій Баландюк, і тренери залишилися не дуже задоволені його результатами (чотири поразки і одна перемога). Ти дуже добре знайомий з його можливостями. Як вважаєш, що сталося?
- Юра - вольовий і технічний спортсмен. Але є категорія борців, яких називають домашніми. На вітчизняному килимі він - красень! Але, виїхавши десь за кордон, губиться і не може реалізувати себе. Тим паче, на Кавказі, де завжди заповнені трибуни.
- На Кубок світу до Махачкали поїхали другі номери за підсумками чемпіонату України, і результат - незадовільний. Існує думка, що подібна демократія при формуванні команди не спрацьовує (нагадаємо, згідно рішення тренерської ради, за підсумками чемпіонату України переможці здобули путівки на чемпіонат Європи, а срібні призери на Кубок світу). Мовляв, потрібно везти на міжнародні змагання тих, хто об'єктивно сильніший, але через якісь вагомі причини не став чемпіоном, або ж призером України. Що скажеш з цього приводу?
- Важко сказати. Я - борець, і формуванням команди не займаюся. Точно знаю одне: потрібно весь час боротися так, щоб у тренерів не було жодних сумнівів щодо твоєї кандидатури.
