У вересні одеситка Ганна Василенко стала четвертою українською борчинею, яка може похвалитися титулом чемпіонки світу (золоті медалі здобували також Ірина Мерлені, Катерина Бурмістрова й Олександра Когут). Вона розказала «Чемпіону» про те, як змінилося її життя після цієї перемоги, розповіла про свої олімпійські перспективи та багато іншого.
- Аню, як воно живеться у ранзі чемпіонки світу? Ти вже звиклася зі своїм високим званням?
- Так, уже звиклася. Дуже приємно, що люди дзвонять, вітають мене з перемогою на чемпіонаті світу. Але я не скажу, що просто таки купаюся у цьому. Попереду ще дуже багато роботи. Я впевнена, що не сказала свого останнього слова у боротьбі! Після перемоги у Стамбулі у мене з’явилося ще більше мотивації - тепер потрібно захищати свій титул і по можливості стати багаторазовою чемпіонкою світу.
- Як відзначили твоє досягнення на державному рівні?
- Наразі мене особисто привітав лише президент Асоціації спортивної боротьби України Ельбрус Тедеєв. Але я впевнена, що мені ще зателефонують і привітають інші керівники вітчизняного спортивного руху, запросять на якісь урочистості, відзначать. Не так вже й багато пройшло часу після чемпіонату світу.
- Де зберігаєш золоту медаль?
- Медаль охайно складена у красивий… пакетик (сміється)! Ми зараз на зборі в Алушті, і я ще не була у батьків. Річ у тім, що усі мої титули збирає мама, вона і відведе під золото чемпіонату світу гідне місце. Без сумніву, це буде головна перлина нашої з мамою колекції! Взагалі-то всі свої медалі я одягаю на величезну іграшку - тигра, якого мені подарувала колега по збірній Олександра Когут.
- До цього року ти мала репутацію "бронзової" борчині. У твоєму послужному спискові вже є треті місця на чемпіонатах світу та Європи. Чи не тиснув на тебе комплекс "одвічно третьої"?
- Чесно кажучи, було діло. Пригадуючи ті світові та континентальні першості, одразу згадую свого персонального тренера Гната Грека. У Баку та Дортмунді він мене вітав, але в очах був сум. Тренер не розумів: я багато працюю на тренуваннях, маю доволі багатий досвід, здатна креативно мислити на килимі та володію непоганою технікою… При всьому цьому мені завжди бракло півкроку до великої перемоги. Мені набрид такий стан речей, і нарешті я стала чемпіонкою світу! Всі ці думки та "бронзовий комплекс" мене вже не турбують.
- У фіналі ти зустрілася з титулованою шведкою Софією Матссон. Напевне, її можна назвати найавторитетнішою серед усіх твоїх суперниць на чемпіонаті світу. Чи налаштовувалася ти на Матссон персонально ще до старту змагань? Проглядала її сутички?
- Я на всіх опоненток налаштовувалася, вивчала сильні та слабкі сторони потенційних суперниць. Не скажу, що виходила на килим без тіні сумління - мали місце і мандраж, і хвилювання, але вони мені зіграли на руку. Добре, що персональний тренер був поруч, підказував у потрібну мить.
- Чемпіонат світу-2011 - це вже історія. На жаль, твоя вагова категорія до 59 кг не входить до олімпійського реєстру. Ти взагалі плануєш відбиратися на Олімпійські ігри-2012?
- Хотілося б. На цьому шляху мене підтримують і особистий тренер, і тренер збірної України з жіночої боротьби Володимир Євонов. Повернуся у вагову категорії до 63 кг, і спробую здобути олімпійську ліцензію на прийдешніх турнірах з олімпійською класифікацією.
- Окрім тебе, на цю путівку також претендують ще дві титуловані українки - чинна чемпіонка Європи Юлія Остапчук та срібна призерка Старого світу (щоправда, у вазі до 67 кг) Аліна Махиня.
- Так, у нас взагалі дуже серйозна внутрішня конкуренція у всіх вагових категоріях. Збірна України - одна з найсильніших у світі. А перед Олімпійськими іграми усі найсильніші борчині "розбігаються" в олімпійські вагові категорії. Але я не боюся конкуренції: ми у рівній боротьбі визначатимемо, хто гідний поїздки на Олімпіаду. Я і раніше боролася проти Юлі та Аліни. Вважаю, що ми приблизно рівні за класом спортсменки. Килим нас усіх розсудить, і нехай на Олімпійські ігри поїде найсильніша!
