У зимове міжсезоння склад кількох команд вищої ліги країни-агресора поповнили нові ласі до грошей особи з українським паспортом.
Як планувалося, останні могли мати прямий стосунок до основної обойми національної збірної нашої країни, проте після свого вчинку поставили питання перебування у головній команді під сумнів.
Автор цих слів упевнений – питання виклику таких футболістів належить до компетенції національної безпеки України, а без тих, хто грає у Росії, нашій збірній буде точно не гірше.
Станом на сьогодні у вищому дивізіоні країни, яка межує з Україною на сході та північному сході, кольори місцевих клубів захищають 13 футболістів з українським паспортом. Серед них семеро мають досвід виступів у складі ЗБУ та лише п’ятеро є реальними кандидатами на місце у складі команди з тренером Андрієм Шевченком на лаві запасних.
Нагадаємо, Селезньов заявив, що він поїхав у Росію не воювати,
та і взагалі вважає себе поза політикою
Ось повний список "заробітчан", декому з яких ніби як сім’ю годувати нічим (бо платять же, як відомо, тільки у Росії...):
Андрій Дикань захищає кольори клубу Краснодар,
Тарас Михалик з московського Локомотива,
Андрій Пилявський та Марко Девич з казанського Рубіна,
Ярослав Годзюр грає за грозненський Терек,
Євген Селезньов та Ігор Жураховський представляють Кубань,
Денис Кулаков, Костянтин Ярошенко та Денис Білоног грають за Урал з Єкатєрінбурга,
Олександр Зінченко одягає футболку ФК Уфа,
Богдан Бутко й Олег Міщенко допомагають пермському Амкар.
 |
| Олександр Зінченко |
Не можна обійти стороною тезу про те, що, мовляв, виконавці, які перейшли у чемпіонат Росії до того моменту, як в одного низькорослого політика почала протікати стріха, можуть бути покликані у табір національної команди через те, що були пов’язані контрактними зобов’язаннями ще до початку сумних подій.
Проте, у такому випадку у кожного "російського українця" буде своя "історія" для громадськості (здебільшого - тієї, яка знаходиться у закритому інформаційному полі країни Алєксандра Пушкіна), а також привід волати про несправедливість і подвійні стандарти.
Якщо на мить заплющити очі та помріяти, що один чванливий президент із сумнівним складом мізків у голові, якого у нашій країні "величають" не інакше як на літеру "Х", враз забереться з території нашої держави, варто звернутися до такої категорії, як спортивний рівень виконавців, які виступають у чемпіонаті Росії.
Як відомо, для того щоб пізнати те чи інше у цьому світі, варто порівняти попередньо отримане з новим. Тож, звернімося до "альтернативних", на нашу думку, кандидатів до лав збірної України, які могли б замінити "російських" колег щонайменше теоретично – з числа легіонерів, які обрали заробіток у тих країнах, які не встромили Україні ножа у спину.
Нагадаємо, Зінченко заявив, що буде грати за збірну, якщо його покличуть
 |
| Марко Девич |
Наразі виклики у національну збірну не отримали кілька високоякісних виконавців. Серед них згадується, у першу чергу, Руслан Малиновський. Півзахисник бельгійського Генка отримує стабільну ігрову практику у першості, яка за своїм рівнем нинішній УПЛ аж ніяк не поступається.
Його колега по амплуа, гравець німецького Штутгарта Борис Тащі нарешті стає серйозною бойовою одиницею у складі першої команди "швабів" і може додати команді Михайла Фоменка не завжди відчутного креативу. Інший "бельгієць", Сергій Болбат з Локерена має серйозні ігрові потенції на флангах атаки.
Перейдімо до виконавців, які формують наш резерв у "тилу". Захисну лінію репрезентують гравці з трьох різних європейських чемпіонатів. Мова про першості Хорватії, Греції й Італії. Бек сплітського Хайдука та колишній гравець Зорі Максим Білий грає у не найсильнішому чемпіонаті Хорватії, проте має стабільну ігрову практику. Лівий оборонець Андрій Цуріков непогане себе почуває у клубі вищого дивізіону Греції Левадіакосі та може додати конкуренції В’ячеславу Шевчуку. Врешті, екс-гравець донецького Металурга Василь Прийма робить перші успіхи в італійській першості, підкорюючи Кальчо у складі Фрозіноне.
Нагадаємо, прес-аташе збірної казав, що Пилявський і Бутко були у розширеному списку
 |
| Руслан Маліновський у боротьбі. Світлина krcgenk.be |
На початку нашої розмови автор цих слів згадав вираз, який давно набув на українських просторах звичності та широкого поширення серед народних мас. Мова про "головну команду країни". Щоб бути першою, за пріоритетністю, впливом і чином, командою держави, збірній України не просто варто, а належить бути тією матерією, яка є бездоганною ілюстрацією, своєрідним моральним авторитетом і прикладом для своїх громадян.
Важко уявити, щоб у часи Другої світової війни, у годину, коли наші воїни докладали всіх зусиль для звільнення країни від нацистського та більшовицького ярма, пересічні українці спокійненько собі грали у м’яча у стані ворога та претендували на те, щоб представляти країну на міжнародній арені.
Україна є державою, яка у переважній своїй більшості прагне до демократичного устрою та правил у соціумі, які передбачають громадянські свободи та право вибору. Відповідно, у такій парадигмі суспільних відносин місця для вказівок зверху, телефонного права, адміністративного тиску тощо бути не може.
Проте коли країна веде бойові дії та бореться за своє існування, подібні "негарні" методи впливу стають не просто "факультативними" - обов’язковими для втілення у життя. Саме тому розмови про тиск на тренерський штаб ЗБУ з боку очільників ФФУ чи то пак інших осіб, варто рубати під корінь - хто б не прийняв рішення про викидання за борт згаданих вище гравців, воно вірне.
Зважаючи на неприємні факти повсякчасного нав’язування подвійних стандартів вищого керівництва держави у ситуації, що склалася, футбол може та має виступити тим об’єднуючим фактором, який не дасть викривити дійсність у ще більший спосіб.
